Архів неминучості

І що то за місто було!

Народжене в муках,

юне постало,

втомилось й лежало

собі немовлям

під хусткою зітканих доль,

в дрімоті вечірній;

прозорість німих парасоль

зробила його непокірним.

Сягнуло за горизонт,

за всі існуючі межі.

Ліс - його компаньон,

Сови - камери спостережень.

Містян у скляних оселях

колисав шепіт дощу,

вітала сов цитадель

сердитим: "Угу! Угу! Пугу! Пугу!"

Поліс невидимих вартових -

місто-міцелій...

Довжелезні сріблясті носи

вигулькують з підземелля.

Безтурботно дрімають під склом,

хусткою доль укриті,

немовлята дощів й парасоль,

а ясени голублять їх вітами.