більше не матимеш шансу покори

чорні щупальця заздрості й люті

груди стискають до хрусту кісток.

мавши благословення її поцілунків,

посміла ти здатись, злякавшись зірок.

вела через пекло довірливе серце,

солодкі слова, мов кинджалів поріз.

як можеш тепер намагатись все стерти?

дорога до неї закрита навік.

тепер теплі пальці її в мóїй долоні,

стискаю їх ніжно — я впасти не дам.

дивися на відстані, раджу — звикай,

бо більше не матимеш шансу покори.

ну, спробуй добитися янгола всмішки,

ти швидше згориш під світла дощем.

я бачу, наскільки тебе вивертає,

змирись. тепер я — її теплий безпечний Едем.