Матусю, мамо, ненько!..

- Матусю, мамо, ненько!

Я скину бузька з хати!

У нас і так дітей багато.

А ви мене віддали в найми,

бо лишній рот не згодувати.

- Ні, синку! То птиця божа.

Не чіпай її, негоже!

Вона колись була людиною

та богом, за провину

і за гріхи покарана.

Тому-то, стала птахом білим

із чорною ознакою.

Тож з того часу ходить,

визбирує гидоту світом.

Допоки землю не очистить,

людиною не стати знову.

- Іди сюди малий, залиш се.

Он бачиш, зорі спать побігли,

Одна за одною летять.

Ото на щастя зорепад.

Ой люлі, люлі, синку. Спи вже.

Всі біди нічка заколише.

- Матусю, мамо, ненько!

Чого так жити важко?

Чим провинились ми?

Гаруєм денно тяжко.

Чи справедливість є?

- Життя ріка, Черемош,

несе нас водами

і не питає дозволу,

куди, зачим. Збиває з ніг,

скидає камені на мрії,

шматує долі стрій,

а ми тримаємось

останньої надії.

Такий ся світ мінливий.

Рости дотепник Дьодю,

дочасно не журись.

(Стрічка «Білий птах з чорною ознакою».Георгий найменший із чотирьох синів.)