Печальний вокзальний романс

Печаль роз'їдає людей на вокзалах,

Пальці жорстоко стискає на горлі,

Тут може найдужче кохали,

Слова тут останні лунали так кволо.

Дівчата тихенько тремтять, наче липки,

Недопалків безліч хтось кинув на шпали

Під смутним дощем всі промокли до нитки

А потяг свистить, мов сміється зухвало.

І перлами сльози, їх сяйво блискуче

Так жалісно й вогко спадає на щоки,

Що ніжно торкнулись парфумом пахучим,

Щоб запах лишився, на довше б хоч трохи.

Реве злісно поїзд, останні години,

Прощальники рушать в далеку дорогу,

Хтось більш не побачить кохану людину

І навіть, можливо, помре. Від знемоги.