Сосна
Маланка зайшла у двір, який завжди здавався їй іншим світом — затишним, теплим, де час уповільнював свій хід. Сонце пробивалося крізь гілки старої сосни, під якою сиділа бабуся. Її постать була незмінною: квітчаста хустка, злегка натягнута на голову, і великий фартух, у складках якого кублилися коти.
Тварини любили бабусю всією своєю щирою, безмовною любов’ю. Вони знали, що тут завжди знайдуть прихисток, їжу й ласку. Коти, білки, птахи, їжаки — усе живе тягнулося до неї. Їжак обережно підійшов до мисочки з молоком, яку бабуся, як завжди, залишила під лавкою. Птахи сиділи на тині, змахуючи крильцями, а білка весело побігла вниз із сосни, шукаючи горіхи.
Але цього разу Маланка побачила когось нового. Серед котів, що один поперед одного тулилися до бабусі, було ще одне кошеня. Вона підійшла ближче, і її серце здригнулося від здивування. Зовсім навіть не кошеня. Це було маленьке біле совеня. Його пухнасте пір’я сяяло на сонці, а очі — величезні, круглі — дивилися на Маланку з невимовною ясністю.
“Дивно, як сова опинилася тут?” — подумала вона. Проте совеня не злякалося. Воно просто сиділо між котами, ніби було частиною цієї компанії.
Маланка нахилилася до нього, присіла поруч, а потім інстинктивно торкнулася своїм лобом його лоба. У цей момент щось незвичне сталося. Її тіло пронизало легке електричне поколювання. Воно почалося міжбрів’ям, а потім розлилося всередині, мов хвиля. Її дихання стало глибоким, а час навколо, здавалось, зупинився.
“Що це означає?” — подумала вона. І відповідь, мов блискавка, осяяла її думки: “Активація.”
Очі совеняти були зажмурені, і вона теж заплющила свої. Вони торкнулися не тільки лобами, а й чимось невидимим, глибоким. Це був зв’язок із чимось більшим, ніж вона могла уявити.
Коли Маланка відкрила очі, совеня вже сиділо на гілці сосни. Його великі очі ще раз глянули на неї, а потім розчинилися у світлі. Бабуся, яка весь цей час мовчала, лише лагідно всміхнулася.
“Бабусю, що це було?” — запитала Маланка.
“Душі приходять, коли треба,” — тихо відповіла бабуся, погладивши одного з котів, що кублився у неї на колінах. “І ти тепер знаєш, як слухати.”
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!