Finem

усупереч всьому

на власний ризик, страх

зростив сади

та звів палац -

чарівну мрію! -

і вірив в майбуття

(на те плекав надію).

і так от, враз

зійшло усе на прах.

зрівняли у ніщо

твої світи крихкі

у бурі піскові

цинічні мудрагелі.

з офірних сподівань

навіяли в пустелі

пісенних лун бархан

оманний та сипкий.

...спирався на ціпок.

ішов у самоті.

твій танув силует

у блідо-жовтій днині.

убогодухий ти

із поглядом невинним

згортав свій шлях та час

в ганебній марноті... -

збагнув урешті ти

байдужості науку

і трюки циркові,

і клоунади скуку.