Вона

При твоїх ніжних словах

У смарагдових очах

Не раз з'являлись зорі

При твоїх палких устах

У закоханих серцях

Тепліли північні вітри

Несучи у незвідані даля

Історію про любов "короля"

Забуваючи тепло твого єства

Що купалась у Афродітиних дарах

Наївно посміхаючись не раз

Говорила що це прощальний джаз

Та вкотре по дурному кохала

Повіривши у ілюзію любові

Серце дурню дарувала

Та при самотності днів

Відчувши прохолоду місяців

Сказала ненависне: "Прощавай"

Потонули міста у боязкому

Погляді ясного дня

Нагадуючи що ти уся не та...

І лиш усмішка повертала до життя

Зморенну від людського буття

Симфонію світанкової зорі.

Легким туманом приходила

За собою стрімголов вела

Та ніколи більш не полишала.

Манила мов троянда біла

Та без шипів не ранила ні разу

Мабуть, тому й зів'янула.

Моя, люба квіточка

Віднині тендітна ромашка

У душі – відважна воячка.

На заміну звичним пелюсткам

Прийшли яскраві кольори

Тепер подорожує крізь світи

На зло усіляким парубкам

Дарує добрим людям

Своє світло та тепло —

Одвічного щастя джерело.

Ох, моя люба, моя мила

Посміхнись ще раз

Так само як в той перший раз,

Щоб засяяло все враз...

Присвячено усім жінкам