Електронні книги / #родина (131)

Потемніла вишиванка,

Мати застоялась на ґанку.

Немає сина, немає доньки,

Внучка стиснула долоньки.

Мамо, тату, вас чекаю,

Я віночок одягаю.

Бабця вишила сорочку,

Довгі в неї були ночі.

У сльозах усе промовляла:

Тату - ниткою здоров’я,

Мамі - бісером кохання…

Приклала до грудей своє маля,

І не існує більш нічого в світі.

Нема будинку? Обстріли? Війна.

Вони обоє знають — мусять жити.

Родина, родина!

Чи доньку, чи сина,

Однаково люблять обоє батьків.

Родина, родина —

Це міць України,

Колиска героїв,

Сестер і братів.

Моя родина, моя сім"я

Ви найдорожче, що маю я.

Тут поцілую, тут пригорну,

Без вас, рідненькі, я не живу.

Родина, те, із чого знов почнеться,в

Відродження вже вільної країни.

Вона, як паросток, до сонця вперто пнеться,

Героям слава! Слава Україні!

🎧 У форматі пісні можна прослухати в розділі "Буктрейлер

У небі збираються хмари,

І сонце твоє поглинає тінь,

Життя готує удари,

Та десь у горі тебе бачать - вір.

Навкруг звідусіль дме війною,

Хвороб ніхто не скасовував - ні,

Та є ті хто поряд з тобою,

Вони пліч о пліч у найтемніші дні.

Їх вже не лякають кулі,

І волю їх не зламати - ні,

У небі блакиті, й в часи похмурі,

Вони завжди поруч в твоїй бородьбі.

Ти час від часу зустрічаєш їх в снах,

І усмішки, й сльози у твоїх очах,

Невидима варта на всі часи,

У променях світла, й краплинах роси.

Не видимі оку, втім поруч стежки,

І їх не лякає старість,

Лише за близькими тривожні думки,

Бачать наші шляхи - знають всі помилки.

Частіше запалюй свічку,

Надовго не забувай,

Завжди у часи негоди,

З тобою вони - пам'ятай.

Там десь за обрієм,

У моїй пам'яті,

Там де зорі палали вогнем.

Істину шукаємо ми,

Задля чого тоді ми живем?

Так минуле змилося, тінями, та кров'ю забулось,

Але щось раптово блимнуло і до пам'яті

знов повернулось.

Повернулись: ті люди, місця і емоції, яких напевно я уже не побачу,

Не відчую й не переживу,

Та їм я точно пробачу,

і згадаю незграбність свою.

Є у мене бажання завітне —

Побачити іще хоч раз,

Саме те небо блакитне,

А під ним усіх нас, у той час.

Відчути той вітерець,

який колись дитячим сміхом гуляв навпростець.

Згадати той запах — старого альбому,

А з ним і дідуся, що ховав втому.

Як чекала, коли тато повернеться додому.

Те гавкання собаки, боячись грому.

Таких моментів існує тисяча,

та саме такі пахнуть щастям і щирістю.

Ці золоті спогади назавжди

залишаться для мене найбільшою цінністю.