Нахабна породиста морда
І от сиджу я, підперши щоку лапкою, й дивлюся на свого товариша по нещастю, який у Новорічну ніч теж залишився голодним. На вулиці падав лапатий сніг, з ресторанчику доносився прекрасний запах м'яса, а ми обидва буркотіли про життя.
— І як же ви живете всі разом? — жалістливо запитав, годуючи цербера собачим печивом з подарунку.
— З вугіллям — просто чудово! А от без нього — таке собі, — нахнюпила носа основна голова. — У нас же смаки різні. А живіт, нажаль, один на трьох! Наїмося всі різного, воно в шлунку змішається і кущів у окрузі не вистачить.
— То це мені ще повезло, — констатував факт, уявляючи, якби з моїми апетитами було б три "Кексика" замість одного. Це ж ніякої б буркотунки не вистачило, щоб прогодуватися!
— Ще й як! Тебе хоч на ланцюг не посадили у свято... — ображено мовив пес. — А я сиджу тут і тону в слині, поки вони їдять печіночку, м'ясо, курочку... — цербер ще щось перераховував, а мене взяла така злість...
— Курочка — то святе! Так і скажеш тим безсовісним бовдурам! Чув? — я вскочив з місця і став відмивати кігтем замок. Через два зламаних кігтя та п’ять хвилин моїх страждань, металевий ланцюг впав з велетенської лапи і я полегшено видихнув. — А тепер пішли, покажемо їм, як залишати нещасних домашніх улюбленців без їжі на свята!
Мармеладка гордо задер носа, висадив мене собі на шию й мало не впав до землі. Сказати, що я неочікував такого підвоху — нічого не сказати. Але певно він зрозумів свою помилку, тому спустив мене на землю й зі словами "за ку-у-урочку!" побіг у відчинені двері ресторану без мене.
Не пройшло й п'яти хвилин, як з тих самих дверей вилетіли відвідувачі, слідом за ними — офіціанти, а потім й самі кухарі. Щоб нічого не пропустити, я подався до одного з вікон й став дивитися на виставу, як якась молода жінка доганяла Мармеладку по всій будівлі зі сковородою в руці:
— Місце, Мармеладіще! — верещала вона, але мій друг був не промах і зносив трьома пащеками всю їжу зі столів наче бульдозер. — Безсовісний пес! Я Санті на тебе пожаліюсь! І хай мені тільки заїкнуться, що тебе не треба на кастрацію віддавати! Нахабна біла морда!
— Ти святе то не чіпай! Я породистий! — відгавкувався пес, тікаючи від жіночки.
— Ти безсовісний! І морда твоя безсовісна! — відрізала вона.
— Яка саме? — розсміявся шкодник, доїдаючи свинину. — У мене їх три, щоб ви знали! І кожна їсти хоче!
— Та не можна тобі стільки жерти! Ти ж потім своїми мінами всю округу завалиш! А Санті за тобою прибирати! — пес ледаче подивився на господарку, потім побачив мене у вікні й кинувся в нього мискою із запеченою курочкою. — Що за нахабний пес!
Далі я вже не слухав. Всю мою увагу перетягнула їжа, котра танула на моєму язику. Я насолоджувався м'ясом й облизував лапки, поки вони там продовжували сваритися. А на ситий шлунок і буркотіти перехотілося. Й я навіть помітив, що на мапі горіло дві крапки — Мармеладки й мами Санти. Тому залишив подарунок на порозі й поспішив полетіти, поки й мені не дісталося за такі привітання.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!