30 секунд щастя

Глава VI

Перший день пройшов дуже добре, але минуле нагадує про себе.

✦•┈๑⋅⋯ ✦ ⋯⋅๑┈•✦

Саме у цей момент, Віка ніби прокинулась. Вона різко відштовхнула його зі всієї сили, але він був тяжким і набагато вищим ща неї, тому їй ледве вдалося зворушити його з місця.

- Що ти собі позволяєш? Ти що, взагалі здурів? - Віка була готова вибухнути від злості.

- Але ж тобі сподобалось, чи не так? - з хитрою посмішкою відповів він.

- Ні, взагалі ні! Ти хто взагалі такий, щоб таке собі позволяти?

- Твій майбутній чоловік, а що?

- І хто тобі таке сказав? Привиди у твоїй голові?

- Ну добре, визнаю, вчора ти була добрішою ніж сьогодні. Хто ж тобі так настрій споганив?

- А ти не здогадуєшся що це ти?

- Гаразд, допустимо що це я, але я просто хотів дізнатись відповідь на своє запитання.

- Яке запитання?

- Ви мене обговорювали тоді чи ні?

- Тебе реально це цікавить зараз? Ні, не тебе. Ти не центр галактики щоб тебе всі обговорювали. Мені здається, у тебе занадто висока самооцінка.

- Ну як знаєш. - відповів він і пішов кудись далі по коридору.

- Тааак, ну тепер у мене на одну проблему менше. - тихо промовила Віка сама собі, повільно обертаючись до дівчат, які весь цей час не повурушились з місця.

- Тааакс дівчатонька... спокійно, спокійно. Дихаємо, дихаємо. - промовила вона до них, імітуючи дихання руками. Вона це казала так, ніби одне невірне слово і її зʼїдять дикі тигри.

Самі дівчата у цей час з відкритими ротами дивились на Джексона, який вже був майже у кінці коридору, а потім всі троє, повільно і синхронно повернули голови до неї. Тепер вони троє, стояли і дивились на неї, як то кажуть, «квадратними очима».

- І що це зараз було... - тихо сказала Марі.

- Чекай..., - сказала Катя. - Він сказав про вчора.. то ви всеж-таки вже бачились раніше

- Ну.. так, ми бачились вчора. Він просто пройшов повз мене і привітався, я теж привіталась, і все.

І знову всі замовкли.

- Злата, ну і ти щось скажи, чого мовчиш то.

- Я в шоці. No comments.

- Хахахах, схоже, тепер нам буде не так нудно у школі як у минулому році. - додала Марі.

- Хахахах, це точно. - засміялась Катя

Віка сподівалась що Джексон нарешті лишить її в спокої, але схоже що він не збирався так легко здаватись. На одній з перерв, він підійшов до неї з якимось однокласником.

- Привіт, Віко.

- Ну привіт. Що хотів?

- Дивись, тепер у мене є друг Ерік. - Він показав на однокласника що стояв поруч з ним. Ерік мав темно-русе волосся, та був звичайного зросту.

- І навіщо мені ця інформація?

- Ну як навіщо, я ж маю показати своєму другу свою майбутню дружину.

- О боже, - Віка закатила очі. - ти мене дратуєш.

- Ну, як кажуть, від ненависті до любові один крок, зайка.

- Ще раз мене так назовеш - пожалієш. Це реально огидно звучить.

- Хахах, ну добре.

Хлопці пішли кудись по своїх справах, та Злата сказала:

- Може всеж-таки полюбиш його? Дивись, який він цілеспрямований!

- Ну навіть якщо він так, то по- перше - серцю не прикажеш, а по-друге ну не знаю, найзвичайніший однокласник, нічого такого у ньому не бачу, хіба що дратує мене.

- Ехх, нічого ти не розумієш у любові..

Коли Віка взяла телефон у руки, вона помітила,що їй написав Діма.

- 💭Ні, з моїм минулим я не хочу мати нічого спільного..💭

Але вона всеж-таки подивилась що він написав.

Діма:

Привіт, як справи? Я давно тебе не бачив у школі, де ти? І чому вчителі не кажуть твоє імʼя коли читають список учнів нашого класу?

- 💭 О боже, як же я не хочу йому відповідати..💭

Віка:

Привіт, у мене все чудово, я перевелася в іншу школу по сімейним обставинам.

Діма:

І ми більше не побачимось Т^Т?

Віка:

Ні, більше ні.

Діма:

Шкода.

Ну, тоді я маю тобі дещо сказати

Віка:

Я тебе уважно слухаю.

Діма:

Ти мені подобаєшся.. Вже давно. Це взаємно?

- 💭 Тобто, Марго тоді не збрехала? Цікаво, звідки ж вона знала💭- подумала дівчина.

Віка:

Ні, це не взаємно.

Діма:

Ми можемо залишитись хочаб друзями?

Віка:

І як ми будемо друзями якщо я тобі подобаюсь?

Діма:

Ну будь-ласочка.

Віка:

Я не хочу мати нічого спільного зі своїм старим життям, ні, дякую.

[***]

В основному день пройшов просто чудово. Віка сміялася на уроках, проводила час з компанією дівчат і не відчувала себе зайвою. Було відчуття, ніби вони знайомі вже давно, а не лише один день.

Після уроків, Віка записала номери дівчат, а також вони додали її у свою групу у Telegram.

- Дівчат, дуже вам дякую за цей день і що взяли мене до себе у компанію. Шкода, що завтра субота і ми побачимось лише у понеділок. - трохи сумно промовила вона.

- Чому ж не побачимось? Нам нічого не заважає щавтра зустрітись і погуляти, хіба ні? Ну або можемо зібратись на ночівлю до мене. - радісно сказала Злата.

- Ого, я ніколи не була на ночівлях..

- Ну, значить ми маємо це виправити)

Дівчата попрощалися, і розійшлися по домам.

[***]

Коли Віка йшла додому, вона знову помітила що їй хтось написав, але це вже був не Діма. Напевно.

Анонім:

Привіт, гарний пірсинг доречі, мені подобається. Я навіть вірш склав, дивись:

"Збоку на її нижній губі мерехтіло тонке срібне кільце, яке надавало її образу відтінок зухвалості й загадковості..»

Файно вийшло, хіба ні?

Віка:

Ти хто? І звідки ти знаєш що я маю пірсинг?

Віка і справді мала пірсинг на нижній губі, вона його проколола у 13 років, коли мама дозволила.

Анонім:

Ти знаєш мене у житті, але я не скажу тобі хто я такий. Давай пограємо у невеличку гру, ми з тобою будемо переписуватись, і якщо тобі сподобається моя компанія, то я скажу хто я, згодна?