Психолог для психолога

Тихе цокання годинника повільно заспокоювало скажене серцебиття після чергового подвигу з покоренням вершин. Я дивилася на його стрілки напівзаплющеними очима і подумки перебирала в голові якісь слова, але слів не знаходилося. Тому я повільно перевела погляд на клієнтку та зробила глибокий подих. Весь вигляд цієї жінки нагадував кане-корсе, котрому показали шмат м'яса та раптово відібрали. Я не знала, що у неї зараз відбувалося в голові, але відчуття, ніби вона готова була зараз роздерти когось на шматочки.

— Так що у вас сталося, міс Прайс? — доброзичливо запитала та посунула чашечку заспокійливого чаю ближче. Красуня випила її одним махом, а потім перевела кровожерливий погляд на мене.

— Всі люди — психи! — гаркнула вона. Я здивовано здійняла брови на таку відвертість, хоча й подумки погодилась з цими словами. — А чоловіки — ще й Кобелини трапляються! Хоча жінки не краще...

— То хто ж вам все-таки псує життя? — не зрозуміла я, до кого в неї були претензії.

— Люди! — впевнено мовила міс Прайс, налила собі ще одну чашку антистресового чаю і знову випила одним духом. Певно треба було туди якогось сильнішого заспокійливого додати, а то цього не вистачало. — Навіть не знаю з чого почати...

— Почніть з головного, а там розберемося, хто ж у вас більший псих, — спокійно промовила, навіть не здогадуючись, яку скриньку Пандори я відчинила цими словами.

— Моя подруга одружилася з Кобелиною. Мало того, що одружилася, так через нього вона ще й завагітніла! І народила йому доньку! — обурено почала свою розповідь клієнтка, бурхливо жестикулюючи та показуючи міміку того самого кобеля. Судячи з виразу обличчя, він виявився сумішшю пришибленого мопса та чихуахуа.

— А "Кобелина" то стан душі, чи він дійсно перевертень? — поцікавилася в проміжку між черговою чашкою чаю.

— То діагноз! При якому, по хорошому, треба каструвати! А знаєте чого? — запитала вона, не даючи мені вставити й слова. — А я вам скажу! Бо цей гад мало того, що презервативи проколов та не дав зробити їй аборт в сімнадцять років, так через рік завів коханку і ту теж оприходував!

— Святі… — вирвалося з мене.

— Психи! — закінчила думку жіночка, а потім додала ще впевненіше. — Всі вони! А знаєте чого? Бо він жив на дві сім'ї вісім років! І я не знаю, хто в цій ситуації більший псих!

— Та схоже, що кобель ваш... — невпевнено протягнула і зрозуміла, що мені заспокійливого теж треба, а то таблетка може не допомогти. Не хотілося б з самого ранку назад телепортуватися до Лайта. — Хоча як можна було стільки років нічого не помічати...? В голові не вкладається.

— От і у мене не вкладається. А вона ж його мало не на руках носила. Шкода, що не донесла таки...до ями могильної, — іронічно промовила вона. — Я досі не розумію, чому її не бентежило, що він кожен тиждень зникав у відрядженнях. Вісім років підряд, як за графіком! Та це ще що, вона то хоч дурна, її лиш пошкодувати можна, а того гада...

— А чого він не розлучився з нею відразу? Ну буває, розійшлися шляхи, розлюбили один одного. Навіщо це тягнути далі? — не розуміла логіки того пришибленого.

— А в нього еротичні фантазії під хвостом грали! Хотів донечку та синочка, — передражнювала клієнтка, — кролик інкубаторний! Та йому пачкою презервативів по морді треба надавати.

— А що з тією коханкою? Вона що, теж не здогадувалася стільки часу, що він на дві сім'ї живе? — аж цікаво стало, як таке взагалі можливо.

— А вона знала! Знала, народила йому дитину і її все влаштовувало. Навіть те, що той гад приводив дітей погратися разом. Власне, донька і здала їх. Їй було шкода маму, — протягнула міс Прайс, хитаючи головою від розчарування. — Я вам більше скажу, цей кнур запропонував їй жити втрьох!

— Тільки не кажіть мені, що вона погодилась! — вимовила я, сподіваючись, що цей світ ще не настільки з'їхав з глузду..

— Ви що? Та яка ж ненормальна на таке погодиться? Такого навіть в книжках не буває... — обурилась міс Прайс та смикнула себе за довгу косу, перебираючи хвіст між пальцями. — Послала вона його лісом. Боялась, звичайно, що не витягне дитину сама, але пішла на роботу, живе у мене. Я допомагаю, чим можу. Не чужі ж люди...

— Тоді що вас непокоїть?

— Гад той і непокоїть. Він же, як розійшовся з нею, завів собі ще одну дурепу для повноти мрії. Ба більше! Та виявилася ще більш пришибленою! Кобель зі своїм братиком споїв її, використав, а вона на ранок вирішила залишитись з ними, бо їй сподобалося. І тепер в тій божевільні любовний чотирикутник! І син, котрий дивиться на це все.

— Ну і... — змовчала, щоб не виразитись міцніше. Випила ще одну таблетку заспокійливого і спробувала вирівняти дихання. Ні! Таке в голові точно не вмоститься.

— Ще і який! І цей перевертень тепер через судове рішення домагається, щоб донька на вихідні приходила! Та я його власними руками придушити хочу! А мені кажуть, що я "надто гостро реагую"...

— Та я, чесно кажучи, дивуюсь, як ви взагалі це змогли настільки спокійно прийняти, щоб говорити тут зі мною, а не бити його палкою по голові прямо зараз...

— О, то все чай з ромашки! — посміхнулася жіночка та спокійно видихнула повітря.

— Він вам що, реально допомагає? — скептично здійняла брову, дивлячись на чергову пусту чашку.

— Після двох годин боксування груші з приклеєною мордою того ірода — так. А якщо ще зранку подвійну дозу заспокійливого вип'ю, то взагалі вбивати його не дуже то й хочеться, тільки каструвати... От скажіть мені, як це все прийняти? — засмучено запитала міс Прайс та стомлено потерла скроні. — Він же ще й на днях замовив платну статтю, де розказав, який він нещасний був у стосунках, що був вимушений завести коханку. Я то повикидала всі газети в районі, але...

— Вона побачила ту статтю...? — запитала, дивлячись, як перекосило клієнтку. Стало так шкода їх, що аж серце стислося. Щоб ті продажні журналюги пережили все те, про що вони пишуть!

— Гірше — доньці в школі однокласники вручили. А діти ж, вони такі — не розібравшись, відразу тикають пальцями. Кажуть, що вона мала вмовити маму залишитись, що тато її любить. Що ту коханку з татком можна зрозуміти.

— Ви ж знаєте, що люди в принципі тупуваті? — тихо запитала, торкаючись блідої долоні. — Дівчинка все зробила правильно. Якби він любив її чи свого сина, він би не дозволив усьому цьому статися. Він би подумав про те, через що їм доведеться пройти. Якими вони виростуть. І тут справа навіть не в тій вашій подрузі чи коханці. Ні. Діти не мають страждати через дурість батьків. А зараз страждають саме вони. І якщо у дівчинки ще хоч якесь майбутнє є, вона хоч матиме якесь уявлення про нормальні стосунки, то той хлопчик...

— Виросте таким самим, як батько, — закінчила міс Прайс та відвернулася до вікна. По її обличчю ковзнула тінь від хмар і мені навіть видалося, ніби це був смуток. — Власне, він вже росте таким...

— Так, міс Прайс. І ви з цим нічого не зробите. Ви не всесильна. Просто дочекайтеся судової заборони й спробуйте жити далі, — спробувала донести їй дуже важливу думку. — Повірте, йому не потрібна ні ваша подруга, ні її донька. Інакше б він не заводив на стороні іншу сім'ю. Це просто чоловіче его зіграло, що його посміла кинути жінка. От і все. Пройде якийсь час і він забуде про них.

— Ви дійсно так вважаєте? — запитала вона.

— Так.

Міс Прайс зробила глибокий видих та після короткої розмови виснажено вийшла з кабінету. Я дивилася їй вслід і намагалася якось втоптати всю цю ситуацію у своїй душі, проте ніяк не виходило. Смішно, але за стільки часу я все ще не змогла прийняти той факт, що живі люди не завжди піддавалися логіці.

Так, Самер. Деякі істоти просто тупуваті, і ти цього не зміниш. Ніхто цього не змінить, що б там не казали підручники. Люди не змінюються просто так, через раптове кохання чи чудесне прозріння. Ні. Єдине, що можна зробити з ними — це залишити їх та йти далі. Навіть якщо це дуже важко.