Ні про що.

Світанок мав колір рожевої мрії.

А хмари, немов караван, розтягнулись на Схід.

І тиша блаженна. Неначе струна мелодійна.

І довгі обійми, які розірвати не зміг.

А зорі зникали, згасали, щезали, згорали.

А зорі мовчали на тисячі різних ладів.

Я тоді загадав тобі щастя, моя кохана.

Кохання ж для нас — загадати ніяк не зміг.

Стежина звивалася від перелазу до ставу, стежина тягнулась крізь терни, ішла по межі.

А потім дощі вмили землю й дорогу заслали.

А потім ми стали з тобою на вічність чужі.