Щось тривіальне

— Пані письменнице, а розкажи щось тривіальне

Про себе, для різноманіття, може, є щось банальне?

— Я люблю каву вранці й птахів на вікні,

І шукати сенси в простій тишині.

Люблю, коли книги пахнуть старим,

Коли день починається ледь не німим.

Іноді в думках втрачаю межу,

Але потім в словах трохи суті знайду.

Часом втрачаю межу реальності,

Плутаючи буденність з вічності танцями.

Слова, як вогні, у тумані горять,

І ноти скажено-невтримно кричать

Блукаю в думках, мов в старому кіно,

Де сцени зникають, лишається дно.

Реальність пливе, розчиняє кути,

Я фарбу розіллю, там, де ходиш ти.

Стираю кордони, будую мости,

Пірнаю щоночі в забуті світи

Чи це тільки мрії, чи правда жива,

Не важливо уже, бо то є лиш гра.

Бо навіть у буднях, у шумі простім,

Є крихітний Всесвіт — в собі і в усім.

Ти питаєш про будні, про щось тривіальне,

А я бачу в буденності нове й унікальне.

2024:12:24:18:52