Кілька років по тому
Максим влетів до шкільного буфету.
— Добрий день, бабусю Зіно, цілий урок марив вашими пиріжечками.
— Добрий день, милий. Обирай, з чим будеш. Ще є з картопелькою, капусткою, яблучками та вишневий. Останній ось.
— Хочеться солоденького. З вишнями буду, — він потягнувся рукою за пиріжком, але замість нього під своєю долонею відчув чиюсь руку. Підняв очі й зітнувся з двома блакитними озерцями миловидної дівчини з чорнявим волоссям.
— Ой, вибач, я теж з вишнями хотіла… — пробубніла під ніс, миттю опустивши очі.
— Та ні, хай буде тобі, — повільно, майже погладжуючи, прибрав свою долоню з її руки. — Можна я тебе пригощу ним? — отримав німий кивок у відповідь. — Бабусю Зіно, тоді ми беремо цей пиріжечок з вишнями, а мені… хм… давайте з яблуками.
— Добре, дітки.
Максим розрахувався й одразу відкусив шматочок свого пиріжка. Він виявився значно смачнішим, ніж хлопець очікував.
— То як тобі твій другий вибір? — озвалася бабуся Зіна, коли хлопець вже збирався відходити.
— Гм? — не одразу зрозумів Максим про що в нього запитують.
— Я про пиріжок.
— А, дуже смачно. Дякую!
— Ти раніше ніколи з яблуками не брав. Знаєш, я дуже люблю цей сорт. Дуже солодкі та соковиті жовтенькі яблучка.
— Жовтенькі? — чомусь його слух зачепився за це слово.
— Так, Голден Делішес. Сорт такий.
— Тобто, Золота Смакота?
— Не знаю, я в цих іноземних мовах не розуміюся. До речі, як дівчину звати?
— Е-е-е… Не знаю, я вперше її побачив сьогодні.
— Та ні, ви вже не вперше за один пиріжок хапаєтесь.
Максим стримано посміхнувся, не знаючи, як делікатно завершити розмову і попрощався зі старенькою. Бабуся Зіна явно щось наплутала. Він не міг не звернути уваги на таку дівчину. Хлопець так і не почув її тихеньке:
— У будь-якому разі виглядаєш ти значно щасливішим, ніж минулого разу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!