Дивні люди в капелюшках
Чую – шарудять листочки.
Покотилися візочки.
А за ними йдуть маленькі,
бородаті дивні люди:
в золотавих капелюшках,
із сережками у вушках,
у червоних камізельках,
у сорочках зелененьких.
На штанцях широкий пояс
і капшук із бахромою.
Чобітки блищать яскраво.
Чимчикують хвацько, браво,
роззираються лукаво.
Хвіртку відкривають – друг,
вибігає чудернацький…
Чи то кіт? Чи то собака?
Очі – величезні,
вуха – довжелезні.
Лапи товсті, хвіст тонкий,
ніс приплюснутий, гладкий.
Шерсть закручена, космата –
та яка ж вона строката!
Ще із ними розмовляє.
Ні, такого не буває?!
– Що, удома все спокійно? -
поцікавився Брук грізно.
– Чому пір’я на подвір’ї?
Розкажи нам, вірний Пірноу?
– Пролітала сіра птаха,
захотіла вкрасти качу.
Я її наздоганяв –
трохи пір’я відірвав.
Ще, у річці плавав сом,
а в цілому – без пригод.
Я не спав, стояв на варті –
чатувати, це не жарти.
– Добре, - Брук відповідав, -
Наш чекає старий Кранг.
Йди, поклич його хутчіш –
дам смаколики пізніш.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!