Холодна пристрасть

Вона була неначе пантеон

нечуваного болю і страждання.

Вуста її — як пристрасті кордон

від глузду на землі і до кохання.

Я б цілував лиш стан її без меж,

як цілісно шепоче подих ночі.

Позбутися думок, наче одеж,

бажання миттю пристрасті тріпоче.

Я б без жалю, без крику і вагань

забрав її у даль, де подих ночі,

але як крига взір її, на жаль,

моє сумління холодно лоскоче.

Немає сумніву, кохання і жалю,

в очах байдужість, стинуть сподівання.

Вона була неначе пантеон

без страху, без жалю і сподівання!

Вона була чуттєва, мов струна.

Я присмак губ відчув —

неначе смак текіли.

Цнотлива пристрасть,

внутрішня війна —

не баче перешкод, жалю і міри.

Як привид, мов сновида,

в день й вночі

піду за нею вслід,

в далекі далі.

Лиш де знайти

бажані ці ключі?

Як розтопить

байдужості кришталі?

Душа її — грааль.

Моя — любов без меж,

зневіра роз’їдає безупинно...

В її очах — байдужа.

Я — кохаю все ж:

так пристрасно, чуттєво і сумлінно.