Студентські історії

Темна зажура накрила нас з Андрієм. Мали борг перед його двоюрідним дядьком. Андрій казав що "він крутий тип, повернути треба обов'язково, бо будуть проблеми". Я йому вірив і так було завжди, а кому вірити як не другові, адже він мені вірив - що заробимо на цибулі. Зовсім скоро у нас з'явилася можливість заробити грошей. Так скоро ніби боже провидіння.

Того року добігав кінця четвертий курс навчання, наближалася сесія, деякі з екзаменів були підсумковими. Я вже працював на кафедрі лаборантом, на чверть ставки. Це давало мені декілька переваг. Сорок гривень в місяць - зарплати, можливість тісного знайомства з викладачами кафедри, комп'ютер на якому можна гратися, а не тільки працювати. І була особлива перевага. Спілкуватися з одним із викладачів. Кандидат економічних наук, філософ по життю, саркастичний критик, незалежний в судженнях і вчинках. Працювати з ним було великим задоволення, спілкуватися - ще більшим. Він був з тих, хто не робить різниці між студентом і викладачем. На його лекції ходили всі та слухали з відкритим ротом. Не стільки навчальний матеріал, скільки різні історії та приклади з життя, ліричні відступи й неперевершені метафори. Інколи навіть у грубій формі, але хіба няньчиться з нами життя?

Досить швидко, ми з викладачем потоваришували. Щовечора я приходив на кафедру, надрукувати методичку, заповнити якісь форми, інші справи лаборанта і знаходив там його. За робочим столом, в тиші, щоб ніхто не заважав, йому достатньо було чистого аркуша і ручки, щоб писати й креслити щось своє, викладацько-кандидацьке. Я займався своїм, він своїм, ніхто нікому не заважав. Та були дні і я їх особливо полюбляв, коли ми відкладали свої справи і розмовляли. Той викладач мав відповіді на всі питання, не завжди прямі й ніколи поверхневі. Ми розмовляли про економіку, політику, капіталізм, Львів, університет, алкоголь і кулінарію, культуру, літературу, жінок, Китай, Польщу, США, контрабанду, курси валют, біржу, логістику, аферистів, кризу відносин, суспільні виклики, можливості для бізнесу, податки, автоматизацію і робототехніку, комунізм, військові конфлікти, освіту, літературу та багато іншого. Розбиралися "звідки ростуть ноги" і як все влаштовано. В основному це був монолог з його боку, захопливий, притрушений життєвими історіями й поглядом в саму суть речей. І купа запитань з мого боку. Так ми проводили довгі осінні й зимові вечори. З часом до нас долучився й Андрій. Інститут йому звісно нічого не платив, але в гуртожитку було нудно і так я отримав помічника лаборанта. В основному ми байдикували, по черзі відстрілювали монстрів в комп'ютері й підсовували нашому другові викладачеві провокативні теми для обговорень. З часом він підрядив нас на верстку й макетування нової книги. Це було складно і цікаво, на заміну ми черпали від нього знання і досвід по максимуму.

Отже, вертаємося до історії. Сесія, борг в сто доларів через невдалий гешефт, ніяких варіантів його повернути. Не те щоб ми були у відчаї, у тому віці не доводилось сумувати, ми розраховували на вдачу і вона нас не підвела. Десь за два тижні до екзаменів до мене, по допомогу звернулося декілька одногрупників. Така собі купка львівських мажорів, які жили з батьками, вчилися в рідному місті та ні в чому собі не відмовляли, бо могли. У нас не було нічого спільного, тому вони не надто дружили зі мною і з Андрієм, а ми з ними. Отже, звернулися вони до мене з дуже важливою справою:

- Слиш, тут таке діло, ти тіпа на кафедрі тусуєш.

- Ну.

- З преподами там знаєшся, можеш порішати.

- Та навряд.

- Та не базарь, полюбе рішаєш!

- Ок. Що ти хотів.

Хлопець, делегований компашкою, взяв мене за лікоть і відвів убік.

- Кароче, Прєпод цей, палюбе завалить нас на екзамені, - говорить про нашого товариша з кафедри, - я дупля не даю, що він там грузить на лекціях. Ти б порішав, нє?

- Тобто, порішав?! - кажу я, коли вже все зрозумів, але є велике бажання до антропології львівських типів, - що ти хочеш від мене.

- Ну, грошей занеси йому, від нас, ми ж не можемо, пошлють нас, стрьомно так, без знайомства.

- Не знаю, мене також можуть послати. Ти ж знаєш, я потім ніяк не викручусь.

- Та хрен там! Ти он, як з ним корешишся, нормально порішаєш, будемо вдячні.

- Добре. Я спитаю, гроші поки що не несіть.

- Ти май на увазі нам трійки вистачить, просто щоб без перездач і не вчити, бо часу нема.

Оця несподівана популярність і авторитет в групі мене не аби як потішила. Бувши людиною прямолінійною, яка називає чорне чорним, а біле білим, наступного дня я зловив нашого Препода на прогулянці між корпусами інституту і поговорив з ним без свідків.

- Ви знаєте отих наших львівських студентів? - називаю прізвища.

- Так, колоритні хлопчики.

- Так от, вони бояться що не здадуть у Вас екзамен.

- Правильно роблять, що бояться. Лінь і глупість мають бути наказані.

- Так, вони це передчувають і пропонують вихід із ситуації. Вони готові розрахуватися. Валютою.

Викладач зупинився, подивився мені в очі, витримав паузу.

- Це зайве, так не треба.

- Я виступлю посередником. Ви будете не при чому.

- Не треба грошей, то зайве. Давай заставимо їх працювати. От ти працюєш над книгою, ви з Андрієм тільки почали й роботи там багато. Організуй тих своїх двієчників в колектив, роздай їм завдання, кожен нехай набере по розділу. А ти зведи все до купи, перевір. Мисли ширше, навіщо тобі, грамотному студенту працювати, для того є інші, а ти спробуй себе як координатор проєкту, як керівник. Запропонуй їм це - думаю не відмовляться, перед екзаменом напишеш мені прізвища тих хто долучився і зробив роботу. А гроші то зайве, нехай потратять їх на дівчат, може з ними досягнуть успіху.

Це була справедлива пропозиція і добра можливість заробити нам з Андрієм. Щоб мати чисту совість я виклав все як є своїм прохачам. Їм це прогнозовано не сподобалося. Працювати? Це гірше ніж зубрити. Рукописний текст, схеми, графіки? "Да ти гониш, так не домовлялися, не ускладнюй нам цю справу. Невже грошей не треба?" Це був сигнал, бо "грошей треба", але не викладачу, а нам з Андрієм. Пазл в моїй голові склався, я зібрав по двадцять баксів з чотирьох мажорчиків і по п'ятнадцять з двох дівчат, які також не вірили у силу своїх знань. Це була купа грошей за яку, ми з Андрієм, були готові працювати цілодобово.

У результаті все склалося добре. Перед екзаменом я нашкрябав Викладачу, на клаптику паперу прізвища. Можливо він здогадувався про ту маленьку брехню, але книга була набрана і змакетована, роботу зроблено, тому стримав свого слова. Мої "клієнти" вийшли з екзамену вимотані, але задоволені, бо кожен здав - на трійку. Ми з Андрієм мали по п'ятірці та повернули борг. Книга була завершена і в нас з'явився час на розмови з Викладачем про вічне і важливе.