Листи

Не можу згадати чи боялася вчора смерті.

Пам'ятаю, казали: не відкривай конверти —

в них надсилають сибірську язву.

Щось абсолютно смертельне, судячи з назви.

Поштова скринька посеред двору,

ікла комірок між хижих іржавих ясен.

Світ видавався простим і від того класним.

не чіпай небезпечне — й воно тебе не уразить.

Одної ночі у хом'ячка спинилось маленьке серце.

Мерця поховали за домом,

в коробці з-під білих дитячих кедів.

Я не знайшла у клітці пустих конвертів.

Спрощені правила втратили своє значення.

Так з'ясувалось: тому, хто втратив,

болить сильніше, ніж втраченим.

Світ поступово став співчутливо-спустошеним.

Гардé відбувалося швидко і без оголошення,

межа між живим і мертвим помітно тоншала.

Розмивались обличчя зацвíлими плямами Роршаха.

І тепер, за N-надцять зим назад,

Смерть, минуючи листування,

приходить у дім сама

і в її хом'ячинім серці немає зла.

Тільки зима,

спокійна густа зима.