Імла Севічч — шукачка «В.І.Л» Початок

Як тільки химерниця з Богумілою опинилися в нетрях, Лялькарка одразу ж знайшла двох дужих харцизяк. Вірніше, це вони вискочили зі смердючого закутка до охайних панянок, гадаючи, що знайшли собі легку здобич. Тепер ці довбограї, послужливо зчепивши руки в замок, несли усміхнену Каріму до свого ватажка.

Крушевницька чимчикувала позаду, намагаючись не вибруднити черевички, але це завдання було не з легких. Помийна діра потопала в людських випорожненнях, змушуючи судмедекспертку, звикшу до неприємних запахів, затулити носа надушеною хустинкою. З отворів злидарських халуп, час від часу, визирала місцева злидота і сипала масними жартиками. А наступної миті вони немов забували побачене, повертаючись до своїх справ.

— Богуміло, ти не передумала скористатися послугами носіїв? — з веселою усмішкою запитала у неї химерниця.

— Ні. Ненавиджу, коли до мене хтось торкається, — сухо відказала жінка, стискаючи в іншій руці скальпель.

— Ох, лишенько! Як же ти збираєшся одружитися і наплодити зграйку рум'яних дітлахів? — удавано занепокоїлася Лялькарка, озирнувшись до кумедно насупленої мишки.

— Якось обійдуся без рутинних клопотів, — промимрила Богуміла, оминаючи купу сміття, у якій копошилися чумні пацюки.

Вигляд неоковирних істот, у яких крізь тонку шкіру подекуди прозирали оголені ребра, водночас страшив і викликав відразу.

Замилувавшись гризунами, Каріма вирішила додати до веселої гри ще кількох персонажів. І тепер їх супроводжували з десяток охоронців, яких з кожним кроком ставало дедалі більше.

Звідусіль вчувалися вражені вигуки та боязкі перешіптування спостерігачів, які нічого подібного у житті не бачили. Котрийсь з покидьків навіть радісно вигукнув:

— У нас з'явилася Пацюча королева!

Лялькарці припала до душі ця улеслива назва і вона заливисто зареготалася.

Крушевницькій було ж не до сміху. Вона потрапила до рук психічно неврівноваженої химерниці, яка вочевидь не збиралася її відпускати. Куди би вони не заходили, оточуючі їх люди враз божеволіли, а допитувані вельможі помирали неприродною смертю. Наступним, до кого вони завітали, був очільник Поліцейського відділку, в кабінеті якого сидів пан Краєвській. Пан Ядговській першим розхляпався на бридкі шмарклі, майже на самому початку розмови. Одразу за ним віддав Богові душу зарюмсаний ґрадоначальник. Нажаханий чиновник тільки й встиг, що вибовкати ім'я їхнього спільника, до якого вони тепер прямували.

— Довго ви ще будете нам робити екскурсію по цій колоритній місцевості? — закапризувала примхливим голосом Каріма. — Моя нова подруга не розраховувала на довготривалу прогулянку.

Судмедекспертка зміряла химерницю скептичним поглядом, поправляючи на носі окуляри. Власне, вона не розраховувала опинитися в цьому гиблому місці. І тим паче ставати чиєюсь подругою. Але хіба в неї хтось про це питав?

— Корчма Пацючого короля знаходиться на наступній вулиці, — увідомив Лялькарку одноокий носій, віддано зазираючи володарці у вічі.

— У самому центрі нетрів, — горделиво додав кривоногий упир, через якого імпровізований паланкін розхитувало з боку в бік.

— То покваптеся! — єгиптянка шлопнула носіїв по колючим щокам, і одразу ж вхопилася за їхні вуха, щоб не впасти в багнюку.

Богуміла реготнула в кулак. Якщо глибше копнути, вона була навіть помірно щаслива, що натрапила на цю пришелепкувату чужеземку в костьолі. Завдяки діям химерниці, їй вдалося поквитатися з високопосадовцями, які були причетні до сотень смертей. Кому, як не судмедексперту було відомо скільки щитнівців помирало щотижня від рук душегубів. Хіба що вищому клірику, який відспівував їх, і який першим поплатився за гріхопадіння. Якби ця психопатка, з її дивними іграми, не з'явилася в Щитно-Ґраді, наврядчи би це безкінечне жахіття коли небудь закінчилося. Адже, ніхто із місцевих мешканців не наважувався виступити разом з нею проти свавілля чиновників. Ніхто не бажав переходити їм дорогу, боючись опинитися в Помийній дірі. Тому ці пихаті паскудники вичворяли з містянами що заманеться, знаючи, що їм за це нічого не буде...

— Ти надто голосно думаєш, мишко. У мене від тебе голова розболілася, — приголомшила Богумілу химерниця.

Навколо вкляклої жінки почали скупчуватися пацюки, моторошно потираючи лапки. В лічені секунди їх назбиралося настільки багато, що багнюки не було видно під гнійними тушками.

— Я... Прошу вибачення... Я не хо... — запинаючись, промимрила нажахана заручниця, боючись стати наступною жертвою ігор схибленої Лялькарки.

— Припини! — гримнула на перелякану мишку Каріма, — Ненавиджу коли мої піддані лижуть мій зад! Мені більше подобалося, коли ти виказувала норов. — З десяток найопасистих пацюків, підповзли іще ближче до обраної химерницею гладіаторки. — Якщо хочеш жити, борися!

— Діво Маріє... — прошепотіла судмедекспертка, міцніше стискаючи скальпель і не зводячи пильного погляду від бридких гризунів.

Богуміла не збиралася дозволити помийним почварам зжерти себе живцем. Першому пацюку, який кинувся на неї, вона відтяла голову. Другого насадила на лезо, відкинувши в бік. Після третього втратила лік, крамсаючи верескливу напасть, наче все життя тільки цим і займалася...

— Так вже краще! — почувся задоволений голос химерниці, яка із цікавістю роздивлялася заплискану кров'ю та вмістом бельбухів войовничо вишкірену мармизу левиці. Каріма перевела мишку, яка зуміла її розважити, у вищий ранг. — Ходімо, Бастет. У нас ще є незавершені справи.

Крушевницька насилу опанувала бажання помститися пришелепкуватій чужоземці, розуміючи, що програє в нерівному бою. Засапано дихаючи, вона спостерігала крізь призму заплисканих брунатними потьоками скелець, як мозколомку підносять до двоповерхової будівлі. І рушила слідом. Носії, за не озвученим наказом химерниці, вибили ногами двері, урочисто виспівуючи:

— Радуйся хую, несуть молодую!

Лялькарка несамовито розреготалася, весело бовтаючи ногами.

— Якого дідька тут відбувається?! — визвірився на знахабнілих візитерів власник корчми, узявши на приціл регочучу жінку. — А ти що за лярва?!

— Хіба ти не чув моїх цуциків, дурнику? — промуркотіла Каріма до не чемного собацюри. — Я твоя наречена! — Слідом за нею, чумною напасттю, в корчму почали заскакувати пацюки. — А це наші весільні гості!

— О, присвята курво!

Очманілий корчмар почав пригощати свинцем непроханих «гостей», які розліталися навсібіч бтунатними клаптями. Коли в рушниці закінчилися набої в хід пішов дробовик, тоді пістолети, а за ними ножі. Пришпиливши до підлоги найближчих гризунів, Пацючий король й на цьому не зупинився. За його спиною, на круглому щиті, висіли перехрещені шаблі. Він вхопив їх і почав нашинковувати верескливих нападників.

Божественний танок смерті вразив зачаровану Лялькарку у саме серце. Вона голосно аплодувала і вигукувала улесливі слова, підбадьорюючи свого нового фаворита. Коли різанина закінчилася, химерниця защебетала до чоловіка, зіскакуючи з рук носіїв на залиту квашнею підлогу:

— Здається, я знову закохалася!

Каріма підбігла до ошелешоного Бога Війни, ніжно обхопила долонями його не голену мармизу і поцілувавла в вуста.

Шаблі з гуркотом впали до ніг корчмара. Пацючий король збирався вибити усю дур з притрушеної чужоземки, але не зміг поворушити і пальцем. Від безсилля він розлючено загорлав в її усміхнене обличчя:

— Що ти за бісове поріддя?! І якого ляда ти до мене припхалася?!

— Захлопни пащеку! — наказала своїй новій іграшці Лялькарка. — Бастет! — Озирнувшись до Богуміли, вона звернулася до неї з проханням: — Увімкни музику. Я хочу вальсувати з Маахесом.

Крушевницька прочовгала повз наречених у напрямку музичного автомату. Обрала відповідну пісню, а тоді всілася на стіл, спостерігаючи за ними.

— Скажи-но мені, мій любий, якого милого твої посіпаки підпалили шпиталь?

— А мені звідки знати?! — огризнувся корчмар, дивуючись, як це йому вдається не відтоптати ноги бісовій відьмі. — Я цих покидьків вже кілька днів не бачив. Тому обрав собі нових охоронців. Вони тебе і принесли до мене.

— Що тебе пов'язує з ґрадоначальником, головуючим порядників і вищим кліриком?

— Я всю цю трійцю на прутні вертів, — розвеселив її брутальною відповіддю корчмар. — Кароль Різник мав з ними якісь брудні справи. Але я туди носа не пхав. В нього свій бізнес, у мене свій.

— А в тебе голова не на воші! — похвалила помічницю Лялькарка. — Горбун від нас втік. Тепер нам залишилося знайти його і Кароля. — Повернувши увагу фавориту, Каріма промуркотіла у його надгризене кимось вухо: — Де я можу знайти цих поганих цуциків?

— В купі гною! — зловтішно вишкірив жовті зуби корчмар, — Кароля я нещодавно пристрелив і згодував своїм кнурам.

— А горбаня куди подів? — засичала на нього химерниця, розуміючи, що всі ниточки з заплутаного клубка рвуться одна за одною.

— Кажу ж, я його не бачив. Чи тобі вуха позакладало, жінко?

Лялькарка роздратовано відштовхнула від себе норовливого Маахеса, нацькувавши на нього його ж посіпака, наказавши їм віддухопелити нахабу ногами.

Знадвору почувся якийсь лемент. Каріма підійшла до дверей і почала заливисто реготати, аж поки її не заштовхнув у середину залитий кров'ю Іоллай. За ним слідом влетіла Імла, закриваючи на засов двері.

— Накажи Пацючому королю, щоб він вгамував клятих виродків! — загорлала агентка на регочучу єгиптянку, струснувши її за плечі.