Імла Севічч — шукачка «В.І.Л» Початок

Корчму затрусило від десятка кулаків, які замолотили по зачинених ставнями вікнах, звареним з різноманітних шматків металу стінам та дверях. Знадвору почулися погрозливі викрики, які не пророкували нічого хорошого для людей, які знаходилися в пастці.

— Котику, чи не міг би ти виконати забаганку моєї подруги? — знехотя озвалася до Маахеса Лялькарка, відчуваючи втому.

Пацючий король підібрав з підлоги шаблі, підійшов до дверей, притуляючись спиною до стіни, і кінчиком зброї посунув засувку на вічку. Тієї ж миті загуркотів вистріл, вирвавши з полотна кусень металу.

— Щось мені підказує, моя королево, що ці шмиргачі не збираються мене слухати, — вишкірився він до відьми.

В підтвердженні його слів, котрийсь з бунтарів загорлав:

— Пацючий королю, час твого правління добіг кінця! — А тоді цей підбурювач звернувся до спільників: — Хто принесе мені його голову, я зроблю цього сміливця своїм правицею!

Схвальний рев харцизяк заглушив мелодію, під яку нещодавно вальсували «наречені».

— Всраті виродки! — роздратовано виплюнув володар нетрів, крокуючи до шинквасу.

Пан Ворцлак вийняв з-під стільниці глек самогону і зробив великий ковток просто з горловини, занюхуючи випите вусом.

— Чим ви тут в біса займалися? — побіжно оглянувши приміщення, всипане трупами пацюків, запитала в єгиптянки Севічч. — «Пацюча нора» стала схожою на бійцівську Арену.

— Трохи розважилися, — безтурботно знизавши плечима, відказала Каріма. Закрутивши головою, вона розгублена запитала: — А де моя Бастет?

— Я тут, — боязко визирнула з-за стола Богуміла, на яку втупилося чотири пари очей.

— Якого милого ти її сюди приволокла? — роздратовано випалила конспіраторка, помітивши на жінці сліди кривавої бійні. — Ти що змусила цивільну битися з цим головорізом?! — палець обвинувально вказав на ватажка харцизяк.

— За кого ти мене маєш? — вдавано обурилася Лялькарка.

— За довбану психопатку!

— Агав! Заспокойтеся, дівчата! — встряг між колегами Серцеїд. — Якщо ми не вигадаємо, як звідси вибратися, то хтось може постраждати ще більше, — натякнув він на Богумілу. — Тих покидьків там ціла орава. — він поглянув на Лялькарку і тихіше додав: — З нас трьох тільки Багатолика зуміє вижити в цій м'ясорубці. Я ж так розумію, на твої вміння нам сподіватися марно?

— Катану в руках тримати ще можу. А от з іншим навряд зможу допомогти, — підтвердила його здогадки Каріма.

— Дідько! — вилаялася Севічч, стискаючи кулаки.

— Отже, план такий, — розважливим голосом перейняв увагу агенток Іоллай, — Каріму з Богумілою треба десь заховати. Імла з паном-рубакою візьмуть на себе дрібних пішаків, а я тим часом піднімуся на дах і спробую ліквідувати ватажка заколоту. — Він окинув їх пильним поглядом, запитуючи: — В когось є якісь заперечення чи пропозиції?

Відповіддю йому була рішуча тиша. Серцеїд випростав руку зі стиснутим кулаком. Зверху на нього лягла долоня Лялькарки, а поверх неї Багатоликої, закріплюючи згоду.

— Пане Ворцлаку, можна вас на хвилинку? — окликнула похмурого чоловіка Севічч. Коли він до них підійшов, вона простягнула до нього розкриту долоню: — Дайте мені, будь ласка, ключі від третьої кімнати.

Не запитуючи нічого, корчмар відстібнув від зв'язки потрібні ключі, віддаючи їх обчекриженій відьмі, з дуже знайомим девайсом на шиї. Саме так Пацючий король обізначив для себе дивакуватих незнайомок, з появою яких його відносно сите життя полетіло у прірву. З білобрисим франтом корчмар ще не визначився, але він йому також не подобався. Власне, як і всі чужинці.

— Карімо, піднімайтеся з цивільною на другий поверх. — Імла передала ключі химерниці. — Другі двері на право, — скерувала вона її до своєї колишньої кімнати. — Захищай Богумілу власним життям. Якщо з неї хоча б волосинка впаде...

— Знаю-знаю. Ти мене прикінчиш, — розреготалася Каріма, крокуючи до сходів. — Бастет, не стій стовпом. Ходи за мною, — поманила вона її пальцем. — Наші розваги на сьогодні закінчилися.

— Перепрошую, ми знайомі? — озвався до наїжаченої відьми корчмар. — В мене таке відчуття, що я тебе знаю.

Багатолика дозволила собі маленьку витівку, ввімкнувши функцію зміни голосу.

— Бонжур, пане Ворцлак.

— Мосьє джи́ґоло? — Севічч ствердно кивнула, — Так я і знав, що з тобою було щось не те! — знервовано реготнув чоловік.

Вхідні двері задрижжали під ударами чогось важкого. Схоже харцизяки приволокли таран. Часу на теревені не було. Серцеїд простягнув власнику корчми руку для знайомства.

— Вітаю. Я Іоллай. Як ви вже здогадалися, справи у нас кепські.

— Ще й не з такого лайна вибирався. І сьогодні не збираюся скопиздитися, — запевнив він франта, міряючись з ним силами до хрускоту кісток.

— Мені подобається ваш настрій, — засяяв привітною посмішкою химерник, поспіхом пояснюючи Пацюрому королю план дій. — То що скажете? Ви погоджуєтеся долучитися до цієї авантюри?

— Ще б пак. Я залюбки поквитаюсь зі зрадниками! — Скосивши погляд на Севічч, корчмар похмуро додав: — За безпеку голомозої крутійки ручатися не буду. Я не звик відволікатися на чийсь порятунок в бою.

— От і добре, — вишкірилася конспіраторка, нічого іншого не чекаючи від Пацючого короля. — Іоллаю, будь обережним.

— Я завжди обережний, — з пустотливою посмішкою запевнив він подругу, виймаючи з наплічника склянку з хамелеоном.

Як тільки Серцеїд лизнув спину вирячкуватої ящірки, він на очах глядачів розчинився в навколишньому антуражі.

— Присвята, курво! — приголомшено вилаявся корчмар, — Та хто ви в дідька такі?!

— Не забивайте собі голову зайвим, — реготнула Багатолика, виймаючи з очей лінзи. Підмигнувши очманілому володарю нетрів, вона лизнула лезо кинджала, готуючись до різні. — Ну, що, задамо сучим дітям жару?

— Тааак! — войовниче загорлав Пацючий король, зі свистом розсікаючи шаблями затхле повітря.

Пан-рубака підбив ногою засув, відчиняючи плечем двері, і вони з химерницею кинулися в бій. Правий фланг дістався Пацючому королю. Він зносив шаблями голови зрадників, умиваючись їхньою кров'ю. Дзенькіт зброї і запах кишок, доводили володаря нетрів до шаленства. Від нажаханих вересків і здивовано вирячених очей, його м'язи наливалися силою. Войовничий рев змушував холонути кров бунтарів і кидати зброю. Та пощади нікому не було. Шаблі сікли і сікли, набираючи швидкість. Руки, ноги, голови — все злилося в макабричну картину розчленованих тіл, напуваючи землю кров'ю запроданців.

Севічч також не відставала від пана-рубаки, проріджуючи кинджалами лівий фланг. З короткою зброєю їй доводилося крутитися дзигою, ухиляючись від сокир та кистенів. Нападники не встигали за нею вслідкувати, бо вона з'являлася то тут, то там — несучи їм смерть. Вони падали, мов підкошені, з перетятими сухожиллями і горлянками, не одразу розуміючи, що це кінець.

— Приведіть мені їх живими! — заверещав на все горло підбурювач бунтарів, вилізши на драбину, щоб краще було бачити бійню.

Гнівний гаркіт Пацючого короля, який впізнав у крикуну колишнього охоронця, прокотився над головами зрадників.

— Якубе! Я випатраю тебе і згодую кнурам!

Шаблі з подвійним завзяттям узялися прорубувати прохід до горбуна.

Нажахані харцизяки розліталися навсібіч, не витримуючи натиску осатанілого женця.

— Ворцлаку, він потрібен нам живий! — загорлала Севічч, ледве встигнувши ухилитися від залізного кулака.

— Не крутися гадюкою, хвойдо! — роздратовано заєрепенився Ґонзик Халепа, намагаючись вхопити вертляву здобич.

— Поцілуй мене в сраку, соколе! — загрозливо просичала химерниця.

Вона підпірнула під біонічні протези, розсікаючи кинджалом лівого бока. Лихвар здивовано вирячив очі, не розуміючи, як таке могло статися. Опіки під колінами змусили його впасти обличчям в багнюку. Жало в потилицю відправило здирника до праотців.

Перш ніж вв'язатися в нову сутичку, Севічч зрізала з пояса лихвара мішечок з монетами, насилу відбиваючи кинджалом атаку. Топірець з дзенькотом схибив, розсікаючи порожнечу в сантимерті від вуха химерниці. Звірячий вишкір й налиті кров'ю очі — останнє, що побачив нападник.

— Лучники! Пристрельте цього виродка! — заверещав Якуб, вказуючи пальцем на Пацючого короля.

Але нічого не відбулося. Не розуміючи, чого його ослухалися, горбань підвів до гори очі. На даху нікого не було. Лишень цівки крові скрапали додолу.

— Якубе! — почулося зовсім близько. — Ходи до мене, лярвин ти викидень! Я відплачу тобі за вірну службу!

Заколотник ворожнечо вишкірив дрібні зуби до володаря нетрів, який був схожим на червоношкірого демона. В ногах знавеснілого ватажка лежали посічені шаблями харцизяки, з нажахано виряченими очима. Якуб вихопив з-за спини зазделегідь зарядженого арбалета, знаючи, що в ближньому бою він програє.

Не встиг повстанець прицілитися, як на його шиї затягнувся зашмург. Приголомшений горбань виронив самостріл, хапаючись руками за мотузку. Підіймаючись вгору з допомогою ловчого, він бачив, як харцизяки покидали зброю і кинулися навтьоки.

— Виблядки... Нікчеми... Боягузи... — хрипів підвішений на мотузці синіючий Якуб, дригаючи ногами.

— Іоллаю, поквапся! — вигукнула до химерника Імла, втираючись рукавом. — Якщо ця погань задихнеться, то сам будеш робити йому штучне дихання!

— У мене все під контролем, — відказав їй невидимий примарник.

— Маахесе! — вилетів, з розчахнутого навстіж вікна, розпачливий вереск Каріми. Вона вчепилася побілілими пальцями в ґрати, дивлячись, як її фаворит кволо осідає на здоланих ним ворогів. — Допоможіть йому!

Багатолика підскочила до засапано дихаючого володаря нетрів, намагаючись збагнути куди його поранено. На заллятому власною та ворожою кров'ю тілі не можливо було щось роздивитися.

— Не стій наді мною з такою скислою пикою, — вишкірився він до Імли жовтозубою усмішкою, — Я завжди мріяв померти у бійці, а не в ліжку немічним старцем.

— Чорта з два, ти помреш! — засичала Лялькарка, падаючи біля фаворита на коліна. — Я тільки тебе знайшла, ти не можеш померти!

— Хех. Ще жодна красунечка не побивалася так за мною, — реготнув Пацючий король, закашлявшись кров'ю.

Могутній рубака згасав на очах, від великої втрати крові. Севічч поняття не мала, чим тут можна зарадити. Люди зрідка виживали після настільки серйозних поранень, без негайного втручання медиків. Дивлячись пану Ворцлаку в скляніючі очі, вона прошепотіла:

— Рада була знайомству...

— Бастет! Куди ти поділася?! — озирнулася Лялькарка в пошуках судмедекспертки. Богуміла застигла в одвірку, не маючи сил зрушити з місця. Її заціпило від такої великої кількості пошинкованих і ще теплих мерців. — Допоможи йому!

— Вгамуйся, Карімо. Він помер.