Про Кладовище
На кладовищі завжди важке повітря. Дивно, адже рослинність там наповнена великою кількістю споживних речовин. Куди дівається увесь цей кисень? Якщо ми когось, або чогось не бачимо, то це не привід вважати, що комусь, або чомусь не потрібне свіже повітря. Привидам також конче необхідно дихати, якщо вони існують, звичайно.
На кладовищі я відчуваю чиїсь погляди, завжди. Чиєсь потойбічне намагання добурити до моєї душі. Ці погляди, певно, проникливі, бо я їх боюся. Вони бачать мене геть-чисто. Вони давлять на мене, вимагають дій, вимагають ризику, вимагають життя. Точно! Я відчуваю їх, бо я жива. Заздрість? Так! Вони заздрять. Сидять на залишках своїх кісток, на обшерхлих холодних плитах, на хрестах, на землі, на деревах, літають воронами та шкребуться щурами, співають солов’ями та мовчать мармуром.
Я не боюсь. Я жива.
На кладовищі завжди панує незакінченість. Я постійно її відчуваю, коли забуваю про погляди. Вона мене тішить, дає надію. Вона мене п’янить. Спотворює реальність. Я, звичайно в неї вірю, приймаю її солодкий безвідповідальний нектар.
Дарма.
На кладовищі завжди відчуваєш спокій, коли забуваєш про погляди та тверезієш від незакінченості. Похмілля проходить не швидко. Голова потім болить ще парну кількість тижнів. Але ж який приємний спокій… Чому? Поглядів вже немає? Я перемогла? Ні. Я боролась? Ні.
Соромно.
Навіщо я завжди приходжу на кладовище? Хочу побачити хто на мене дивиться? Погляди ніколи не зникають. Страх нікуди не дівається. Він тільки сильнішає.
Де ти, незакінченосте?
Де ти, спокою?
Рятуйте-но мене. Чуєте?
Тепер погляди обпікають мої нутрощі. Вони дістались моєї душі, сміючись та наспівуючи образливі слова. Тепер вони точно пізнають мене та заберуть усі сили. Я залишусь тут, щоб спостерігати за тими, хто прийде після мене. Я буду сумною, бо це легше за все. Я буду заздрити, бо це легше, ніж бути сумною. Навіщо?
ДОСИТЬ!
Я так більше не можу!
Навіщо я приходжу на кладовище?
Я знаю?!
ЗНАЮ!
Я приходжу за ЖИТТЯМ! Я шукаю СЕНСИ! Я перемагаю заздрісні шпаркі погляди нескінченності. Куди вони ділися? Я перемогла? Так, бо боролась!
На кладовищі завжди важке повітря, але я достойна того, щоб їм дихати.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!