"Неперевершені" пригоди воєводи.

2 ч. Дятел і гнів народу.

- Стукач - це не птах дятел, - той стукаючи, шукає хробака, а стукач від стуку - сам перетворюється на черв'яка.

Так уже повелося, що люди з року в рік із трепетом і нетерпінням чекають, не дочекаються появи Весни. І хоча щороку Весна і з'являється, і поводиться по-різному - від неї чекають звичайного дива - пробудження Природи, а з нею буяння вічної супутниці Життя - її величності Любові.

Весна того пам'ятного року в НДР (Східна Німеччина), де було розквартировано найпотужніше угруповання радянських військ ГСВГ, видалася справжньою казкою для всього живого навколо. Ласкаве весняне сонечко, з кожним днем піднімаючись дедалі вище й вище, зігрівало не тільки остиглу за зиму землю, а й людей, які так скучили за теплом і пишністю весняних пейзажів.

Ці молодецькі ландшафти смарагдових пагорбів і лугів, з ніжними, різнокольоровими квітами, що розпускаються на повну силу, вабили людей до себе з несамовитою силою. Ще недавно сірий ліс за лічені дні перетворився до невпізнання. Несамовита поява яскраво-зеленого листя, що весело зашуміло, разом із молодими пагонами створювали неповторний колорит весняного лісу.

Тендітні, ніжні та білосніжні проліски своїми дзвіночками вже давно сповістили про прихід Весни. А багатоголоса капела птахів, що підбадьорилися, п'янили веселим щебетом і радістю природу, ще більше доповнюючи цю божественну картину.

І людей потягнуло на лоно природи, у вільний від роботи час, хто з сім'єю, а хто міркував на трьох або на велику компанію...

Знову з вуст у вуста переходило слово «пеньки», забуте за зиму, воно означало те місце, де можна було потримати в руці наповнену вогняною водою гранчасту склянку або солдатський кухоль з янтарним вином, чи з ароматним шашликом, слухаючи чужу або розповідаючи свою давно забуту історію...

А в Армії від цієї Весни з не меншим нетерпінням і трепетом очікували солдати, які відслужили свій покладений термін, демобілізації додому, де на них усі рідні та близькі так зачекалися, що серце ходуном ходило.

Та й усі військовослужбовці чогось очікували, хтось свого замінника з престижного військового округу, та ще й до того ж із гарною посадою, або відмінної здачі весняної перевірки з бойової та політичної підготовки, підвищення військового звання чи посади...

Але тут усій цій казково-весняній ідилії почало заважати сміття, яке кимось виносили з хати військової частини. Двоногий дятел або стукач, який з'явився у військовому колективі, настукував вищому керівництву армійського з'єднання про будь-який більш-менш людський або життєвий промах захисників Вітчизни.

І не встигне чи то солдат, чи навіть сам командир частини чхнути спереду чи зі спини, як телефон того ж таки командира частини загострювався від запитань знавцям клубу «Що, де, коли?» до такої межі, що колишній слухач Військової Академії ставав наче розчервонілий варений рак.

Після цього командир довго не міг накричатися на винних людей. І не тільки на них, а грім і блискавки металися в тих, хто потрапляв у поле його соколиного зору.

Колектив загудів, як розтривожений вулик...

Тінь підозрілості побічно впала на кількох людей, зокрема й на одного замінника вже десь у травні без жодних підтверджень, так говорило «позаштатне бабине радіо».

А тут в день Перемоги коли 8 травня німецький народ, відзначаючи свято День Визволення від гітлерівського фашизму, в особі командування ННА (Національно-народної армії), запросив радянських військовослужбовців разом відсвяткувати його.

Після ранкових заходів за установленою традицією минулих маніфестацій до монументів, братських могил, меморіалів, пам'ятників радянським воїнам, щоб покласти квіти на знак вічної пам'яті про полеглих за свободу, нас повели до місця ближчого спілкування. І плюс встановлення дружніх контактів і кращої взаємодії.

На одному з річкових островів, барвисто оформленому різнокольоровими прапорцями й повітряними кульками, з невеликою трибуною і накритими столами, без стільців, на кшталт фуршету зі спиртним, пивом, лимонадом і холодними закусками, грали два оркестри, один наш полковий, а інший німецький народно - армійський.

Браві німецькі марші змінювалися мелодіями з пісень «День Перемоги», «Катюша», «Землянка»...

Серед «Soviet Union Kameraden» (радянських товаришів) виділявся один капітан, командир роти, середнього зросту, колишній борець важкої вагової категорії. На ньому парадний кітель тріщав по швах, від його богатирської фігури.

Капітан Терещенко (можливо Тищенко), випивши на спір з німецькими колегами по зброї з горла принесену пляшечку «Пшеничної», і неабияк додавши місцевого шнапсу, несподівано звернувся до ймовірного «дятла» з проханням розповісти, як це йому вдається водити всіх за ніс, стукаючи на товаришів по службі.

- А з чого це ви взяли, що це я? - запитанням на запитання, по-єврейськи, відповів спочатку він.

- А про що це ти, диригент хріновий, із начальником політвідділу штабу дивізії так часто задушевно розмовляєш?

- Твою жестикуляцію ні з ким не сплутаєш, і черговий по штабу дивізії підтвердив твоє відвідування начпо (начальник політвідділу штабу дивізії).

Сотні очей товаришів по військовій службі ніби рентгенівськими променями пронизали душу ймовірного сексота, струснувши залишки його людської совісті...

Не витримавши такої прямої й пильної уваги до своєї трохи смердючої персони, він опустив очі. Бліде обличчя залила фарба червоного кумача радянського прапора...

- Це не я, - тихо, сиплим голосом від хвилювання видавив із себе підозрюваний капітан, відступаючи з іншого боку столу, трохи далі від нього.

- Не ти? - перепитав, розпрямляючи свої богатирські груди ротний, - а хто?

- Це - е яке - е - сь не - по - ро - зу - міння, - заїкаючись і задкуючи від столу, як рак, шиплячи змією, шепотів «дятел».

- Навіщо ж ти покидаєш чесну компанію, гайда розберемося?- запитував, набичившись, готовий до кидка генеральний прокурор від офіцерського братства.

Бачачи такий поспішний відступ офіцера, посилився обурений гул ображеного натовпу. Нецензурні репліки та плювки однополчан полетіли камінням у прокаженого, що засмердівся...

- Та мені пора вже йти...

- А ми разом підемо й поговоримо...

Гра в кішки-мишки почалася після того, як підозрюваний офіцер пірнув серед офіцерів «Kameraden» із соцтабору... Дерева, кущі, верболози, очерети й вода... Засвіченого донощика втікача пошуки результатів не дали. Він не з'явився ні на військовій службі, ні вдома.

А ми: командний склад в/ч через 2 дні дізналися, що цей лицемір спішно замінився, але не знали куди. Тільки набагато пізніше доходили чутки, що він потрапив служити в КТуркВО, а не в престижний Київський ВО, куди він хотів, але зате на вищу посаду.

А через 4 роки, заступника командира в/частини підполковника ... я зустрів, ... та це вже зовсім інша історія...

«- Як тобі наклепувати не набридне? - Навушництвом у люди виходять».

«- Тимчасовики та навушники - Божа кара». - Володимир Даль. Тлумачний словник...

Виноски: - Замінник - Офіцер або прапорщик, сержантський склад надстрокової служби, працівник прокуратури та особливих відділів (представник КДБ), простий службовець Радянської Армії, який прослужив (відпрацював) певний термін і їде (приїжджає) на нове місце служби.

- КТуркВО - Червонопрапорний Туркестанський Військовий округ (Центральна Азія).

Литва. 2009. 09. 16.