Кафе "Галактика"

Ольга сьогодні була не в гуморі, а єдине, що могло врятувати ситуацію, — фісташкове морозиво. А ще — присісти комусь на вуха. Так, одним морозивом тут явно не обійдешся. Струснувши білявою гривою, Ольга рішуче закрокувала на пошуки жертви.

Трохи раніше єдиною вулицею містечка пройшов чоловік. І в цьому не було б нічого дивного (де ж ще бідолазі ходити?!), якби кожна деталь не видавала у нім немісцевого. Та на прибульця уваги ніхто не звертав. Непоміченим він оминув бабусячий десант, що грівся в останніх променях теплого сонця. Зупинився біля будівлі з претензійною вивіскою.

“Кафе “Галактика” — лівій кут тонких губ поповз вгору. — Вважатиму, це знак.”

Всередині кафе мало зовсім не галактичний розмір. Маленька зала, залита розсіяним світлом вмираючого над головою барменки сонця. Зо п’ять столиків, поставлених майже впритул одне до одного, барна стійка і жодного відвідувача. Та незнайомця це цілком влаштовувало.

Ніздрі чоловіка розширились, вловивши аромат свіжозвареної кави. Обличчя осяяла відкрита дитяча усмішка. Він трохи постояв із заплющеними очима, насолоджуючись практично забутим відчуттям. А тоді відігнув манжет плаща та щось жваво натис.

— Одну каву по-віденськи, — прозвучав металевий голос, з несподівано оксамитовими, завдяки м’якій вимові приголосних, нотками.

Дівчина за стійкою здригнулась та вирячила на відвідувача круглі, мов фари “Запорожця”, очі. Він спокійно повторив замовлення. Дочекавшись ствердного кивка, зайняв місце за столиком. Барменка розпочала кавошаманський ритуал, раз по раз кидаючи в спину гостя недовірливі погляди. Аби переконатись, що він, бува, не зник, так само несподівано як і з’явився.

Ольга життєствердно цокотіла підборами. Ходити по бруківці було нелегко, але ж самі розумієте, треба тримати марку. Та зараз її хвилювало куди більш насущне питання: що важливіше, вільні вуха чи морозиво? Там, де подають її улюблені смаколики, в цю пору нікого немає. А там де є, доведеться сумно жувати ескімо на паличці. Ну чому жити так складно! “Життя — суцільний компроміс”, — подумала Ольга, важко зітхнула та відчинила двері кафе “Галактика”.