Сонце, що знову зійшло

Я вірила в казку, у сяйво очей,

Кохання крізь ночі, мов спалах зірок.

Та зник він у тінях, холодний, як лід,

І серце розбите впало у крок.

Депресія тихо обійми зімкне,

У сутінках думок я втрачала себе.

Світ став безбарвним, і навіть весна

Не гріла, лиш біль відчувала вона.

Але з'явився ти, мов промінь ясний,

Друг, що словами втішав у журбі.

Ти поруч був завжди, мов оберіг мій,

І світ оживав у твоїй доброті.

Пів року, як мить, ти підтримку давав,

Тепло твоє серце знову зігрівало.

І якось я зрозуміла — ти мій світлий шлях,

Той, кого душа завжди шукала.

Тепер ми разом, і кожен наш день

Наповнений сміхом, коханням ясним.

Бо ти для мене — і промінь, і тінь,

Мій світ, що став справжнім і незабутнім.