Пророцтво

Жив король в одній державі,

Був найкращим в своїй справі,

Все для міст та для людей робив.

Ввів закони ефективні,

Розвивав науки дивні,

І кордони добре боронив.

На дорозі біля замку,

Якось стрів король циганку,

Їй у руки срібла насипав.

Віщувала, щоб майбутнє,

Славу й подвиги могутні,

Понад все монарх цього плекав.

Вона глянула в долоні,

Знак нанесла біля скроні,

Кров просила і волосся жмут.

Головою похитала,

І засмучено сказала:

− Жде твою країну сильний скрут.

Все, що квітне, швидко згасне,

Смуток знищить все прекрасне,

Чорнота з глибин наїсться душ.

Буде в тім твоя провина,

Рідна змінить все людина,

Сила крові спалахне чимдуж.

Наш правитель надломився,

Дуже сильно розлютився.

− Все даремно, що б я не робив!

Значить так воно і буде,

Ще побачать бридкі люди,

Пісні бід зіпсований мотив.

Стратив він стару віщунку,

Як брехливую шпигунку

І повісив гнити у воріт.

Всіх жінок з якими знався,

Та дітей їх, не вагався,

Теж відправив швидко в інший світ.

Пожалів лише дружину,

У останнюю хвилину,

Бо не мали спільних діточок.

Та була вона вагітна,

Поки стало не помітно,

В хибну смерть замовила квиток.

Збіг обставин звів до лиха,

Був король, зробився психом,

Нотами пророцтво розіграв.

А бажання стати кращим,

Позабулось як пропаще,

Шлях, хоча він гарно розпочав.

Через двадцять років точно,

Його знищить остаточно,

Власний син та успадкує трон.

Попелом занесло згадки,

Чи довідались нащадки,

Як пророцтв спотворює полон.

Павутина долі звита,

Та розвилками розбита,

В кожній дії вибір чималий.

Результат не до вподоби?

Досить гніву та жалоби,

Вір в себе і шлях клади новий.

25 січня 2025р.