До сонячного ранку

Своєрідна атмосфера твору є. Мені подобається ця легкість сприйняття та філософія, яку ви заклали у твір. Єдине що я не одразу усвідомила, що оповідь не від автора, а від дівчинки-привида. Я спочатку подумала; стоп, тут же було 3 обличчя. Хехе. Дещо згодна з коментарями, тут в справді є деяка плутанина з тайм-лайном, але це не критично. Історія Мар'яни мене зачепила як і головна героїня. Ти віриш героям і дійсно хочеш побажати їм кращого. Дякую пані за роботу. Натхнення!)

Хе-хе дякую за коментар, я люблю плутати людей)

Книга цікава, стиль легкий і ностальгічний. Особливо сподобався образ Мар’яни і її історія. Хоча й розповідь якось різко перейшла на першу особу. І ще було таке відчуття, наче чогось не вистачає. Ніби текст обрізаний і пропущені якісь моменти. Загалом мені сподобалося.

Дякую ❤

Дякую за високу оцінку і одруківки, почишу) Оповідь одразу йшла від Мар'яни, просто це не має бути зрозуміло, бо вона просто описує що відбуваєтся навколо. Такий собі задум авторки)

Цікаве переплетення думок оповідача та дій Марка, не відразу зрозуміло, що то не просто слова автора. Подекуди з відмінюванням слів похибка. Речення з рукою Марка якось не до місця геть. З чого б то йому її шукати? Він шукав історію мешканців хати. Може, ввести її (відсутню руку) вже у моменті, коли вони приїхали з Галею? Або взагалі прибрати: вона особливої ролі не грає, а в лікарні Марко міг лежати через триста інших причин.

Дякую ☺❤. Мені здалось, що рука буде простішим візуальним фактором нагадування про його так би мовити проблеми. Подумаю над цим.

Цікаво. Не зовсім лайт, є багато елементів, які, якщо замислитися, викликають сум, а, якщо гарненько подумати й уявити, то навіть страх. Насправді ваш твір можна віднести не стільки до лайту, не тільки у цю групу, скажімо так, скільки до екзистенційного горору. Всі потрібні елементи присутні, і враження від цього оповідання не псується. Я не буду чіплятися за помилки та стилістику, це не головне і дуже легко виправити якщо є бажання. Куди важливіші атмосфера та загальний тон, а вони вийшли пронизливими та щемливими.

Ого 😅, не чула про такі горори. Дякую за комнентар❤.

Цікава концепція твору, і стиль такий, повітряно-поетичний. На початку, скажу чесно, мені було важко — дуже багато коротких рубаних речень, які збивають з ностальгічного настрою. Далі зʼявилися більш розгорнуті речення, і справа пішла набагато легше) Зараз вам трохи блошок повиловлюю) — Чого тільки шукав? — питає наша оповідачка-привид. «Можливо руки, без якої прийшов одного похмурого дня». Цю фразу я не зрозуміла. Хлопець дійсно втратив руку, чи це якась метафора? Що з ним насправді сталося? — «Перед очима зʼявився Марко. Його щиру посмішку та цікавість цими пустими стінами. Дівчина теж зачепила широке серце. Відповісти байдужість здається грішним» Цей шматочок взагалі неузгоджений😭 Явно чогось не вистачає – можливо ви щось скорочували, чи автоматичне виправлення вам слова в інші форми поставило? Також трохи подушню з вашого дозволу: посмішка гірка чи уїдлива, щира, весела або лагідна це усмішка. Навесні це одне слово, подивіться ще, будь ласочка, різницю між «їх» та «їхній». Отже, пишете ви гарно, поетично, ностальгічно та задумливо-замріяно, ніби сон чи міраж легенько торкається повік. Але через неузгодженість та помилки виходить заплутано і не завжди зрозуміло. Після вдумливого редагування буде цукерочка🤗

Дуже дякую за вказання проблем, як буде час то сяду його постараюсь повичищати 🤗.

З марафону взаємочитання. Дуже незвичне (в хорошому сенсі) оповідання. Я загалом люблю елементи про закинуті чи старі будинки, тож для мене це однозначно плюс. Таке якесь відчуття легкості після прочитання, хоч ніби й сумнуваті теми. Мені сподобалось. Єдине, на що звернула б увагу, це вживання "й" там, де було б милозвучніше поставити "і". Рада, що прочитала.

Рада що вам сподобалось 🤗. Ох чую після марафону буду сидіти й перечитувати все наново 😅.

Добре створюється атмосфера, нагнітається саспенс, справжній герой історії не поспішає з'явиться з тіні й пилу. Я спочатку хотіла нарікати на те, що не вистачає якоїсь яскравості в описах. От є ж маленькі дрібнички, з яких складається картинка, створюється атмосфера: рисочки на стіні, якими відмічали зріст дітей на стіни, посуд і меблі. Але недостатньо. А потім зрозуміла, що - більш ніж, бо це лише тінь людських спогадів, «покоління повертаються, стираючи старі спогади», і все ж таки, це все ще сповнене світлом і теплом. Тим самим світлом, якого вистачить, щоб комусь вистачило сил дотягнути до «сонячного ранку», перебороти самотність. Не вчинити дурниць безпросвітної ночі. Нехай хтось інший, підібравши так бракуючі краплі сили, «зустріне світанок разом», не побоїться обтяжитися почуттями. Дуже життєствердний текст. Я, чесно, не знаю, які тут недоліки. Його важко розібрати на частини, порушиться вся гармонія. Ну, хай буде, як на мене, відсутність пари ком, та знову, як на мене, відмінювання дієслова «відаси» досить дивне саме в цій фразі, де про діда, від третьої особи. Але я ж повинна була знайти) Текст залишає сильне, та незважаючи на все, світле враження.

Дякую за підказку де шукати провтики ❤ Авторка щаслива, що текст робить те саме враження, яке задумано ☺

Коментар в рамках марафону від пані Крапки Доволі незвичне оповідання, в котрому головна дійова особа насправді з'являється не одразу. Сеттинг має свою магію завдяки закинутому будинку, котрий містить свої таємниці. З того, що ми помітили: рекомендуємо більше і сміливіше використовувати складні речення, короткі трохи ріжуть ритм читання. І триматися одного часу: краще минулого, теперішній краще використовувати в описі дій третіх осіб в прямому мовленні. На приклад: "дивлюся, а дівчина тре очі".

Рада що сподобалось 🤗 Дякую, що звернули увагу на проблеми, з часами намагаюсь за собою слідкувати, але поки ще місцями плутаюсь 😅. Буду виправляти.

Творчих вам успіхів та натхнення

Дякую)