Слово

І знов весна....ясніє небо. Сніги ще тануть де- не-де. Так холодно. Нагрітись треба. Та лиш нагріюся слівми. Я вкутаюсь у довге слово. У тепле, ніжне мов сльоза. Від світу заховаюся надовго. І, може, не зачепить вже мене гроза. Вже не підніме вихрем вгору. Щоб потім так недбало кинуть вниз. Від долі заховаюся за слово.

Хоча між долею та мною давно уже паркан і хмиз.

Я дочекаюсь грому з неба, що спопелить паркан і хмиз. А попіл заберу з собою...і кину в серце....хай лежить

О, долю я візьму у руки. І лиш пускатиму тоді. Коли так само хтось від муки. З минулого, нагріте мною слово забере собі.