🖊 Розпочався конкурс прози та поезії VivArt! 🖊

Електронні книги / #фемслеш (19)

18+

Розшукується фея

Мене покинула магічна фея на біду.

Я знаю, хоч сто років вже до неї йду,

Вона втекла. Я її більше не знайду,

Мою солодку та жадану фею молоду.

Я ясно пам’ятаю, що тоді було:

Хлипкого ліжка непомітне тло,

Як її тіло з кожним дотиком гуло,

Моє бажання за секундами росло.

Її повіки разом з віями тремтіли,

Я поцілунками укрити їх хотіла.

Так палко вигиналось її тіло,

Що мені нижче живота свербіло.

Скрутила моє горло жарка спрага,

Коли побачила я її ніг засмагу.

До того я не знала від життя такого блага,

Поділася кудись моя залізна рівновага.

Краплини пота загубились в її стегнах.

Мені пекло десь там, у ребрах,

І пульс тріщав, аж відчувався в нервах.

Я заблукала в наших вічних дебрах.

Вона від мене виривалася, втікала,

Я її доганяла і на наше ліжко клала.

Вона мої найпотаємніші бажання закликала,

Так голосно, аж до небес лунала.

Її блискучі тіні залишились на моїй ключиці,

Я цілувала жадібно її сідниці.

Біліли від тих поцілунків мої губи ниці,

Чесались щоки від країв її спідниці.

Мене вкривав краплин пота блиск,

Її мовчазний стогін переходив в писк.

Який же був мені від того звуку зиск?

Я знала, що заради неї піду на усякий риск.

Її магічне зілля залишилось на сідницях,

Рум‘яність відобразилась на наших лицях,

Я всесвіт бачила в її зіницях,

Як блиск на позолочених дзвіницях.

Тоді мені згадалися дзвіниці церковні.

Я не хотіла, та думки невиліковні.

Усі релігії перед нею були беззмістовні,

Адже вона моя єдина богиня, безумовно.

Я вся тремтіла й мокріла від неї,

Вона була немов з казок чарівна фея,

Така, що не було на світі гідного музея,

Щоби знайти їй за красу трофея.

Її повіки, срібним блиском нафарбовані,

Та блискучі очі — в мій мозок вкарбовані.

На тих очах наші блукання побудовані.

Мої були ще голодні, її — вже нагодовані.

Вона холодними руками мене за талію хапала,

Укрита потом моя шкіра до її прилипала,

Вона мене над ліжком нагинала,

Я виривалась, а тепер вона тримала.

Стіна від енергійних рухів билася по бильцях,

Я небеса всі облітала на її фейських крильцях,

Її блискучі тіні змазались на наших лицях.

Таке ніколи не відмолю я в божественних каплицях.

Так мені ноги зводило від мокроти,

Коли вона витягла пальці, пекло від пустоти.

Вона облизнулася, привстала навпроти,

І я магічним зіллям потекла від її щедроти.

Я наші палкі ігри пам’ятатиму навіки:

Її блискучі, срібні, чарівні повіки,

Солодких губ нектар — мої магічні ліки,

Та наші асинхронні гучні крики,

Маленьке ліжко, що було більшим за світ,

Тяжкість, що стягувала мій живіт,

Її феячі крила, наш стрімкий політ,

Та засмаглі ноги, що укривав шаром піт,

Церкви та божества, яких згадала,

Свою гріховність, на яку я чхала…

Як я від болі й задоволення ридала.

Вона — єдина, кого я завжди шукала.

Тож так, мене покинула магічна фея на біду.

Я її пам‘ятаю і до неї вже сто років йду,

Хоча й даремно, хоча й знаю — не знайду,

Мою солодку та жадану фею молоду.

...

diastrofa
18+

Мого серця біль

Все почалося з нашого перегляду «Воно».

Я в пам’яті досі тримаю страшні картини цього кіно.

Мені було так самотньо, друзі не прийшли,

Я все оглядалася, шукала кому б мої розмови підійшли,

А ти така ж розгублена стояла, дивилася, як я, у телефон,

Я зрозуміла одразу, нам буде добре в унісон.

Я перша підійшла, себе ж переборола,

Хоча зізнаюся, від переляку руки хололи.

Твої знайомі також не прийшли в той вуличний кінотеатр.

— Подивимося разом? — насмілилася я спитати,

А ти погодилася і посміхнулася тоді так щиро...

На дворі ніч, мороз нам пробирався до шкіри,

Всі ковдри закінчились, ми на твоє худі сіли.

Ти щось казала, я через галас кіно не розуміла,

Відповідала короткими «так» чи «ага».

Не знала ще тоді, яка моєму серцю станеш дорога.

Так дві години секундами стали. Настав час розійтися.

Було так морозно, хотілося скоріше вдома зігрітися.

— Тебе підвезти? — тепер вже ти мене питала.

Такої атаки моє серце до того не переживало.

Я червоніла густо, раділа що на вулиці темно.

У відповідь сказала ні. — Я почекаю таксі, напевно.

Чекати двадцять хвилин, осіння прохолода вбивала.

Ти залишилася зі мною, ми про щось жартували.

Зайшли в найближчу будівлю зігрітись,

А там були твої знайомі, це ж треба так зустрітись!

— Це твоя дівчина? — вони тебе спитали.

Я з подиву замерла, ти ні сказала, віджартувалась.

— Просто ви виглядаєте мило разом.

Їхні слова у моїх вухах грали джазом.

Я в той момент в тобі пропала, ти б тільки знала.

Ти б знала, як твоя посмішка мене зачарувала.

Твої знайомі пішли, а ти вирішила уточнити:

— В мене є хлопець, — це треба ще так вміти,

Щоб з першого ж пострілу вбити одразу.

Я за свої ж думки до себе відчула відразу.

Ти сміялась, що люди тебе лесбі вважають

Лише через те, як ти виглядаєш.

Я підіграла, а в думках тебе арештувати хотіла.

Ти незаконно своїм виглядом мені дала даремну надію.

Твоє коротке золоте волосся, кепка,

Красива посмішка і погляду затока,

Мене в тобі втопили. А ти смієшся, як же так.

Ось так, моє сонце. Мені тепер без тебе ніяк.

Я провела тебе до, як я гадала, твоєї машини.

Бездумно кинула: — Гарний колір, — не знаючи всієї картини.

— Це мого бойфренда авто, до речі.

Ти вдруге мене вбила, а потім обняла за плечі.

Навіщо з моїм серцем граєш, дівчино п‘янка?

Я розумію, ти не й думала, що я така.

А я така, як є. Самотня, через те й дурна.

Мені ти запала у душу, а особливо твоя посмішка ясна.

Ти не хотіла їхати перша, мене не відпускала.

— Я напишу, як буду дома, — я пообіцяла.

Ти посміхнулася востаннє, в машину сіла.

Оту що твого бойфренда, а не твоя. Небесні сили,

Я у твоїх очах зірки ловила. Тепер не страшно й вмерти,

Коли пізнала я нарешті справжнє кохання, хоча й зі смертю.

Відтоді не було такого дня, що б я не думала про тебе.

Мені ні їсти, ні пити більше не треба,

Тільки б тебе зустріти ще хоч раз.

Коли побачила тебе я вдруге, пропала враз.

Ти йшла по вулиці, а я сиділа у кафе.

Я крізь вікно тебе одразу впізнала, ти ж не помітила мене.

Ти йшла в спортивному костюмі, така крута.

Мені від бажання скрутило низ живота.

В руці ти несла шолом від байка,

Мені лише від думок як ти ганяєш стало палко.

Ти швидко пройшла, повернула наліво.

Мене мутило від солодкої кави, випити б пива.

Я вскочила, побігла нетерпляче додому.

В душі гола, згадую нашу розмову.

«Просто ви виглядаєте мило разом.»

Ноги тремтять, мене вигинає в екстазі.

Пальці липкі, змиваю хіть водою.

Мені б думати не серцем, а головою.

Ти красуня і сексі, але бойфренда маєш.

Я постійно забуваю, хоч ти мені сама сказала.

Уявляю тебе перед сном. Ти підло сидиш в голові.

Уночі снишся мені. Сидиш на байку в шоломі новім,

Мене підкликаєш. І потім ми катаємось всю ніч.

Не на байку. Я на тобі при світлі свіч.

Твоє коротке золоте волосся розтріпалось,

Я пальцями за нього, як за рятівне коло тримаюсь.

Твоя яскрава посмішка блищить на пухких вустах,

Ласкаві руки лежать на моїх грудях.

Ти мій байк, я твоїм тілом керую.

Від губ до грудей, потім нижче мандрую.

Заводжу тебе, як двигун, тисну на газ,

Милуюся, як жадібно до мене тягнеш таз,

Облизую губи. Мої не такі, як твої, пухкі,

Та повір вміють робити такі речі жаркі,

Що тобі й не снилось. А снилося це мені.

Прокинулася зранку спітніла. Ненавиджу сни.

Ранковий душ, знову думки про тебе,

Знову липкі пальці, пожежа між ребер.

Іду на роботу, знову бачу тебе. Ти так далеко,

Своєю посмішкою мене наражаєш на небезпеку.

Ця посмішка мені, немов на рану сіль.

З чого ж смієшся ти, мого серця біль?

Із жалюгідності моєї? Хто знає, може й так.

Мене незламну розламав якийсь юнак,

Лиш тим, що ти його, а не моя.

Це він на твоєму байку ганяє, а не я.

А може й байк отой його, як і машина.

А його ти так само вбиваєш своїми очима,

Руками, посмішкою, волоссям й словами?

Я була б краще за нього, клянусь небесами!

Ніколи б не відпустила тебе одну на ніч кіно,

Тим більше, коли це страшне «Воно»,

Тим більше пізно уночі, коли на вулиці мороз…

А він так легко відпустив. Юначе, та в тебе психоз,

Якщо гадаєш, що таким з відношенням вона залишиться твоєю!

Ще раз так зробиш, і я клянусь, стану змією,

Приповзу до неї та, як Єву, її спокушу.

А в тебе отрутою плюну, хвостом задушу.

І я не жартую, ти дивись мені юначе,

Якщо колись дізнаюся, що вона через тебе плаче,

Я її ж байком тебе переїду. Ще раз клянуся.

А поки я до неї не піду, на посмішку її лише всміхнуся.

Поки з тобою щаслива серця мого біль,

Я знов сама терпітиму зимову заметіль.

...

diastrofa
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🖊 Розпочався конкурс прози та поезії VivArt! 🖊
17.03.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Вже засумували за конкурсами? Тоді у нас є гарна новина 🙂
Сьогодні на Аркуші розпочався прийом робіт на IX Всеукраїнський літературний конкурс «VivArt» 🖊

... Детальніше
Блоги
ВікноTsorulik_writer
31.03.2023
Ось і все. Історія про хлопчиків завершена! Але не про занедбаний будинок із ляльками... Як вам, дру ... Детальніше
Третя глава романуЄвген Кобилянський
31.03.2023
Від сьогодні, починаю викладати третю главу роману Лисяче братство, або ера Другого Сонця. На цей ра ... Детальніше
Цікаві новачки. ФлешмобТаліана
29.03.2023
Привіт мешканцям Аркуша! Статистика показує, що в нас назбиралося 1460! авторів. І мені захотілося п ... Детальніше
Майбутнє відбувається сьогодніКатря Костюченко
14.10.2022
Привіт! Інформація для читачів мого роману про Академію чарів 📖 Нові розділи з'являтимуться щоп'ятни ... Детальніше
ТелеграмLeila Holden
30.03.2023
Нагадую про свій телеграм канал. Пишу факти про свої твори, також на каналі є музика, колажі та флеш ... Детальніше
Зірниця
30.03.2023
Я тут не дуже активна (гаразд, взагалі майже не активна), бо не звикла до формату Аркуша. Але намага ... Детальніше
На Аркуші вже:
5918читачів
48432коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: