Таємний клуб НЕ ідеальних

Колись королівство Легендарія славилося своїми лицарями. Їхні імена оспівували у баладах, їхні подвиги викарбовували на гербах, а їхні портрети прикрашали стіни королівських палаців. Але не всі лицарі потрапляли у легенди. Були й такі, кого ніхто не хотів згадувати — ті, чий шлях у лицарстві був настільки катастрофічно провальним, що навіть найщедріші піснярі не могли придумати про них нічого героїчного.

Одним із таких лицарів був юний Сер Гарбу. Його перша місія полягала в тому, щоб звільнити село від жахливого павука. Але замість того, щоб перемогти цю істоту, Гарбу випадково подарував йому свій меч, плащ та черевики. Вирішивши, що це “жест дипломатії” павук вирішив оселитися в селі та відкрив ткацьку фабрику. Жителі згодом були задоволені, тканина з павутиння була тепла, легка, білосніжна та міцна. А королю це чомусь не дуже подобалось.

Іншого разу Гарбу, намагаючись врятувати принцесу з вежі, переплутав вежу з місцевою пекарнею. Замість принцеси він витяг на свободу величезний Куліч (Баба), це теж не вразило короля. Він велів повернутися та все ж врятувати принцесу. Але і це не вдалось, її вже врятував інший лицар про якого потім написали багато легенд та хвалебних балад.

Одного разу Гарбу доставляв магічний килим до палацу. Йому пояснили, що килим чарівний, та заборонили торкатися червоної нитки на його краю. Гарбу, сідаючи на коня, — зачепив червону нитку. Килим миттєво активувався і поніс його по всьому королівству, не зупиняючись ні перед чим. Гарбу пролетів через ліс, зруйнував дах графа, а на завершення приземлився прямо у фонтан королівського палацу. Килим-літак втратив свої магічні властивості, а король залишився без нової транспортної розробки. Король був дуже розлючений та велів одрубати йому голову. Але Гарбу – Сер, і відрубати йому голову міг тільки кат з ліцензією, а він по щасливому випадку був у відпустці. А коли повернувся король вже помилував.

На турнірі, організованому королем, Гарбу випадково взяв участь у змаганні, думаючи, що це черга до столу з обідами. Його виставили проти найкращих воїнів королівства, але замість битви він під час бою втрачав обладунки, спотикався і розсмішив усіх присутніх.

Розчарований і зневірений у своїх лицарських здібностях, Сер Г. вирішив знайти місце, де його не будуть судити за провали. Усі пригоди не зробили його героєм. Але зростили людиною, яка намагалась знаходити щось хороше навіть у провалах. Так він і натрапив на стару таверну “Три Криві Столи”, де зазвичай збиралися ті, кого життя теж “зачепило” з неправильного боку меча.

Одним із перших друзів Гарбу став Фелічіус Магічний, маг, який колись був придворним чарівником, але втратив свою посаду через заклинання, що випадково перетворило королівського кота на триголову курку. Король пробачив би це, але курка втекла та почала нести золоті яйця, і королівська економіка ледь не зазнала краху.

— Знаєш, — сказав якось Фелічіус, сидячи за кривим столом і розливаючи вино по келихах (точніше, проливаючи його повз), — ми з тобою не такі вже й погані. Просто… неідеальні.

— Ідеальність — це нудно! — погодився Гарбу, піднімаючи свій тріснутий келих.

Чи вино, чи сам цей момент надихнули Сера Гарбу на створення клубу “Неідеальних”, де провали будуть не приводом для сорому, а джерелом дружнього доброго сміху і натхнення.

— За клуб НЕ ідеальних! — цокнулись келихами Сер і маг та оголосили в таверні перший набір до таємного клубу.

У таверні завжди лунав сміх і дзвін келихів. Бо там збиралися ті, хто вірив, що справжня хоробрість — це не боятися бути собою, навіть якщо ти трохи… невдаха. Третім членом таємного клубу став Капітан Недошпаг — “легендарний” майстер фехтування, який завжди губив свою шпагу в найважливіший момент. Кажуть, він один раз виграв дуель завдяки тому, що кинув у суперника черевиком.