Гіпосфера

Тільки коли стаєш ближче до зірок, сповна відчуваєш свою мізерність.

Так само із мурами догм, що огороджують кожного "свідомого" (дивне слово, яке скоріше діагноз, ніж правда) від вітрів змін і можливостей так же надійно, як і від небезпек, пов'язаних з відколом від суспільства. Така собі добровільна в'язниця без охоронців і з уявними стінами.

До чого це я? Та просто на вихідних стався випадок, який з головою занурив мене у шторм реальності. Такий, знаєте, шторм всередині, про який оточуючі і гадки не мають, а твоя світобудова тим часом хитається, тому ти підсвідомо ставиш ноги ширше і робиш проходку пружніше. Люди ж вважають тебе еталоном мужності, хоча хіба це відображає хода?!

Дзвінок в двері. За ними дід Дмитро. Так, просто Дмитро, бо його життєва філософія закликає поважати людину особисто, в не з її батьком до купи. Мені така філософія дуже імпонує, тож радо погоджуюся бути адептом такого вчення.

– Привіт! Потрібна допомога. Обіцяв онуку дитячий майданчик, а чиновники зроблять його, в кращому випадку, на його повноліття. Тож зробимо самі. Невеличкий. Я вже все підготував. Швидко впораємось.

– Здоров, діду! Добре, пішли.

І ось ми посеред двору. Розчистили від зайвого каміння і сміття майданчик, лавочка вже була, додали смітничок, прибили до дерева щита з баскетбольним кошиком.

– Тепер гойдалку.

– А бетонувати, зварювальні роботи, щоб на віки?!

Дід Дмитро тільки косо поглянув, як на пришелепкуватого, і дав у руки мотузку, вказавши на товсту і досить низько, як раз для перекладини, розташовану гілку дерева. На неї ми і прив'язали дошку, створивши максимально просту, але дуже привабливу і досить зручну качелю. В ще, під деревами увімкнули два садові ліхтарі на сонячних батареях. Все просто, але з любов'ю і справжнім душевним комфортом. Повторююсь, та це саме ті відчуття, які нахлинули від зробленого.

– Дякую! Діло зроблено. До завтра точно все буде добре. А далі, сподіваюсь місцеві і чиновники не понівечать благоустрою для зростаючого покоління.

– Якось огородимо може ще, додамо яскравості?!

– Не пригортай увагу!

– Може, ви хотіли сказати "не привертай"?

– Я все вірно сказав. Не пригортай увагу, створюючи хибний слід. Він повинен бути прихованим, щоб викликати довіру. Та ховатися погано, щоб точно знайшли. Тож не пригортай.

Ніби прості і логічні слова, а мене накрило з головою. Це ж в якому світі живемо, з яким "совком" у мізках, що маємо такі острах за прості й святі речі!