Гіпосфера

Подорожуючи знайомими з дитинства вулицями міста снів, я часто спостерігаю Сонце, що застрягло в зеніті подій. О, якби воно тільки знало, скільки на нього направлено поглядів не завжди захищених очей! Від того і опіки, від того і не бачать люди більше нічого крім мети чи взагалі темніють думками, щоб, хоч якось, компенсувати яскравий спалах.

Але до біса обмеження! Від них тільки сердишся на себе і картаєшся думками про те, що могло би бути. Буду кмітливішим і вдягну захисні окуляри. О! Це справжня знахідка людства, яка береже не тільки зір, але і внутрішній спокій, приховуючи спрямованість твого погляду.

Так, згоден, вночі і темній кімнаті то зайве. Але ж і я не додік. Можу оперативно користуватися руками для простого зняв/начепив на вуха з носом.

Сьогодні сонячно, щойно завершився дощ і місто сповнені калюж, а отже і яскравої небезпеки для холериків і меланхоліків. Чому для них?! Бо Сонце тепер чатує на їх погляди і під ногами, куди зазвичай спрямований їх погляд. Тож, вдягся, взувся, поповнив ряди очкариків без діоптрій і зробив крок за поріг.

Хм, так і повинно бути?! Чому ворона ганяє по двору кота, а музика з дитячого садочка заполонила простір околиць? Це захоплення. Гадаю, саме так воно і відбувається. Звично на меті, скоріш за все, реклама і намір добратися до позаштатних ясельників і щойно минулих цей вік. Типу: "Якщо ти не приходиш до нас, то ми самі прийдемо у гості"! Тут навіть зачинені вікна не завжди впораються з захистом акустичної атмосфери квартири. Тож і я потроху почав поринати відчуттями в дитинство, аж закортіло стрибати босоніж по калюжам. Ледве стримався, але дурнувата посмішка все ж осяяла простори мого обличчя надовго, навіть після прокидання радіусу звукової пастки.

Стрибок! Все гаразд, то я на заздрість пенсіонерам перестрибнув калюжу, яку інакше було б потрібно обходити чи мочити ноги в невідоме. Невідоме, бо хто його знає що там на дні і чи є воно взагалі те дно – мутняк, нічого не видно. А ще й склад калюжі тільки відсотків на 90-95 вода, а інше – невідомі домішки й сполуки.

Вулиці міста сповнені гаміром, сонячним світлом, свіжозагазованим повітрям, людьми, тваринами (іноді і не відрізнити, хто з них більше хто), так собі архітектурою з вкрапленням МАФів і клопотами, деякі з яких, насправді геніальні, а інші взагалі частина великих (історичних) справ. Може і я носій чогось великоісторичного?! Он навіть вступив у щось, тож і справді носій (окуляри тому свідки, хи).