Леся

- Цікаво, яке воно майбутнє, та коли воно починається - із роздумів Лесі.

Леся дівчинка шести років, середнього зросту, блакитні оченята та світло-русяве волосся. Маленька мрійниця та допитниця.

В її маленькій голівці вміщалися сотні тисяч чому, та навіщо. А саме головне - а що - якщо? . Саме після цих слів розпочиналися усі її пригоди . Своїм питаннями вона може не просто дорослу людину, а дорослу людину із званням Академіка поставити у глухий кут.

Леся може зацікавитися будь-чим, та зацікавити цим оточуючих. І саме головне вона може з будь-ким потоваришувати . Та використовувати приязне до себе відношення, собі на користь. Але робила -це вона не навмисно. І як усі маленькі діти вона була хитрунка. Леся сиділа біля дерева і щось роздивлялася. І навіть не чула, що її кличе батько. - Леся!!! Лесюняя!!- голосно звав він батько.

Підійшовши ближче і непомічений Лесею, він подивився чим так зайнята його донечка. Леся сиділа біля мурашника і спостерігала битву між мурахами та гусінню. Час від часу вона тягнула свої рученята до гусені, а потім прибирала їх ховаючи за спину.

- Леся Юріївна, а чим ви тут займаєтесь? - Запитав батько у донечки.

Тату, а це правда що з цієї гусені метелик буде? - Запитала Леся у батька. - Так, це правда! - Відповів той. - А що?

Я ніяк не визначуся кому допомогти.

Якщо я врятую гусінь, то я врятую майбутнього красивого метелика. Але ця гусінь зіпсує дерево. А ще , якщо мурахи її не здолають, то їм нічого буде їсти і бідолахи загинуть від голоду. - Як тут бути? - Запитала Леся. Юрій Іванович і не знайшов що відповісти дитині. - Кимось прийдеться пожертвувати. - Розмірковував він . Але його роздуми перервала Леся. - А гусінь будь-яке листя їстиме? - Так, гусінь все поїсть. - Відповів Юрій Іванович. - А мурашкам хліб можна їсти ? - Так мурахи поїдять все. - Відповів татко.

- От і добре. - Сказала Леся. - Тату , дай мені коробочку з під сірників! Я гусінь заберу додому, вона буде жити у нас на балконі. Я приноситиму їй листя і вона перетворюється на гарного метелика .

А мурашкам я печиво покришу . І ніхто не постраждає. Так вони і зробили. Юрій Іванович був дуже гордий за свою дитину. Він навіть забув, що хотів її посварити за те що вона загубилася і не озивалася коли він її кликав. Хоча у виховних цілях поскаржився, що її усі шукають : бабуся Галина та дідусь Іван , робот помічниця Еля , та навіть її улюблениця центаврійська кішка Буся. А зараз вже мама повернулася. І ти не уявляєш як вона зараз хвилюється! - Сказав татко.

- Татусю, ну що зі мною може трапитися у нашому 22 столітті ?! - З подивом відповіла Леся.