Старий. Мати. Ялин

Їхати додому не мало сенсу. Тож, після нетривалого відпочинку у місцевій бібліотеці (такий собі аналог тимчасового житла для бездомних), ми таки дісталися до кінцевої точки — скромного, за мірками магів, людського цвинтаря з поваленими хрестами. Не те щоб мене це лякало, проте нагадувало про Чистки, які відбулися 24 роки тому.

Тоді усіх напівкровок звалив вірус, випущений правлячою партією, що дорвалася до влади й захотіла радикальних змін. Уявила, якби моя Ліля застала ті часи — сироти пробігли шкірою, а волосся стало дибки. Я б посивіла. Мені ж пощастило народитися чистокровною людиною і пережити той час неушкодженою.

— Чому стали, мов два дубки на зимовий сон? — ялина винирнула прямісінько перед моїми очима остаточно розвіявши хвилю спогадів про минуле.

Тяжке зітхання старого змусило задуматися чи довелося йому втратити у ті часи когось із рідних, але запитати я не наважилася. Ця тема була надто вже болючою та особистою, а ми не те щоб були друзями. Ялина, зважаючи на 5річний ялинковий вік за замовчуванням не знала про ті часи.

— Розслідування, нарешті — натхненно кинулася вперед до карети, перестрибуючи низькі грати, чиєю головною роллю певно було визначати межі де розпочинався і закінчувався цвинтар. Коротше кажучи, скільки ще Вікторів Григоровичів поміститься тут, цинічно подумала я.

Я не була віруючою, але як ще назвати те, що відбулося далі: блакить неба осяяли блискавки, за ними послідував грім і, зрештою, непроглядний ливень. Розбита карета виявилась єдиним видимим укриттям, тож вже за мить наша компанія заховалася серед її розтрощених балок.

Сидимо, мов ті діви на видання. Бракує тільки п'ялець, голок, ниток і картина маслом.

Старий, мати і ялина.

Ялина все ще зайва, як не крути.

Віктор Григорович примудрився у цій темряві розгледіти щось, що застрягло між розбитою шибкою і тканиною. Помацавши рукою дістав та спробував розглянути у місячному світлі. Нарешті і я розгледіла, що це був пучок шерсті. Логічно припустити, що це була шерсть перевертня, адже це вони влаштували пограбування, якщо вірити теревеням. І що ми можемо тут розслідувати? Все ж уже і так ясно. Блін, ще й кучері розкрутилися. Тепер не вибух на макаронній фабриці, а спагетті у воді.

Старий супився, пихтів, слинив, і окрім того що зіпсував доказ, жодних висновків не дійшов. От тепер ми офіційно злочинці, що вдерлися на місце злочину. З іншого боку, люди і так його вже порушили перетягнувши карету сюди і це насторожувало. А чи хтось взагалі розслідував це чи всім так само все було ясно, як білий день.

Я пропустила момент, коли пучок шерсті перекочував у гілки Колючки, але різко заверещала, коли малий бешкетник видобув з недр своїх кишень запальничку і підпалив його.

— А-а-а, ти що робиш? Загаси негайно.

Він меланхолійно почекав доки шерсть ледь подиміла на краєчку і затухла, після чого кинув її на землю, спокійно резюмуючи:

— Це не шерсть перевертня, а штучне пасмо. Такі роблять для людей з раком.

— Чи перевертнів з алопецією, — хмуро вказала я, додатково потоптавшись чобітками по пасму, яке тліло.

— Так, для перевертнів теж такі роблять. Проте перевертні з алопецією є завідома хворими і не здатні на такі потужні ривки, а тим паче погром, — Віктор Григорович вп'явся поглядом вдалину, його голос звучав ламко й старий однозначно знав, про що говорив. — Хтось підробив цей напад, навмисно вказуючи на перевертнів.

Таким чином, сидячи опівночі на цвинтарі мов три діви на видання ми встановили, що справа є заплутанішою, ніж видавалася на перший погляд. Синхронізовано зітхнувши, ми відкинулися на порване бильце карети, омиваємі дощем, мов тим благословенням. Воно однозначно знадобиться нам у цьому випробуванні.

***

Магічні підробки. Я просто пропущу деталі цього повороту історії, адже вони напряму стосуються спеціалізації мого колишнього, а робити колишнього відомим — гріх. Та й на період написання даного розділу Лілька примудрилася підхопити простуду, тож всі мої думки були лише про її лікування.

Отож, коротко кажучи, наступна наша зупинка була у перевертнів, які радо зустріли нас рівномірним оскалом зубів. Такі радісні усмішки, я не можу. Щоправда Колючка сказав, що таким чином вони обдумували що з'їсти першим, мою руку чи ногу, але я йому не повірила. Це ж ялинка, а ялинкам віри немає.

Віктор Григорович, як завжди, враховуючи останні дні, виступив нашим переговорником. Коли слова не спрацювали, він розчахнув своє пальто і комір картатої рубашки, демонструючи опіки і незвичне тавро. Тавро зграї. Перевертні миттю схилили голови й пропустили нас на свою територію, незважаючи на те, що ми не мали при собі ані пропусків, ані дозволів на проведення розслідування як такого.

Я присвиснула. Віктор Григорович належав до зниклої зграї чорно-рудого окрасу. Навіть така людина як я чула про них легенди, а бачити своїми очима живого представника це було неабиякою дивиною.

Що сталося з іншими? Як він вижив? Чому про нього не знають? Багато їх? Це тому він так багато знає про хвороби перевертнів і штучне волосся?

Моя звичка говорити вголос не принесла перемоги цього разу, оскільки перевертень і за сумісництвом ходячий підручник права легенько відмахнувся від цього, придивляючись до місця вибуху, який забрав життя його сородича.

Ходили чутки, що маги напали на квартал перевертнів, щоб вкотре довести свою вищість над ними. Як у період Чисток. Проте по такій же логіці можна було провести паралель у випадку з каретою. Перевертні прудкіші і сильніші за людей.

Серед попелу знаходився магічний кристал щодо якого я тільки хмикнула. Я бачила сотні таких на полиці у Женьки і знала, що кожна форма кристалу мала своє призначення. Наприклад, ромбовидні для легких рожевих заклять — на удачу, щастя, легку романтику, квадратні — для знань, хорошої пам'яті, здоров'я, прямокутні — для вибухів і руйнувань, заборонені здебільшого й обмежені у своєму випуску, трикутні — для творення, переміщень. Багатовимірні більш складні за структурою, і їх лише тестують на даний момент. Так от, як ви розумієте, ромбовидний кристал, що я тримала тоді в руках, аж ніяк не міг втримати закляття вибуху, хіба що наш перевертень вирішив вибухнути від щастя, в чому я надто сумнівалася. Дешева підробка від неосвіченої людини.

А от чому мій колишній би щиро позаздрив, так це вибуховій суміші, яку вдалося виявити, доки розглядала заломи світла у фальшивці. Призма світла у буквальному сенсі вивела нас на шлях убивці. Це було не зілля, а рукотворна зникаюча рідина.

Злодій хоч і мав таку особливу й нестандартну вибухівку, однозначно був не професіоналом. Нам вдалося відшукати порожній флакон, викинутий поспіхом, на межі поселення перевертнів та людей. Та от що було дивним, поруч з нею на землі лежав пропуск телеканалу "Говоримо сьогодні". Пропуск декана Яловецького, що не могло бути звичайним збігом.

І ви напевно думаєте, що чому було б не завалитися до кабінету декана та не розпитати, а як це так сталося? Проте доказів було недостатньо. Практично їх не було взагалі. Нам вдалося лише встановити факт підробки і знайти пропуск, що випадковим чином опинився поруч зі знаряддям вбивства.

Залишався третій пункт листа і третя чутка про мага з підробними документами, якого захопили ельфи. Ми вимушені були вирушити туди, а я обідніла на кілька срібних, сплачуючи Рівній послуги няні.