На кухні № 25

Я звідки можу знати

країну як з колін підняти,

Хіба ж я тобі Бог, Провидець?

Тобі аби лише вчепитись!

Казав тобі я сто разів,

Простий слуга я, ніц не знаю

Лиш «Кровосісів» захищаю.

І досить згадувати Листопад,

Останній день...

То був далеко не «Ахмат»

Самі ж бо винні! Юнці Ракопухлинні!

Та знову заперечила Вона:

Ті Душі?Обездолені? Невинні?

Євромайданні, Непокорені та Ранньочетвертинні...

Продовжив він: А що б тебе!

Не треба було вештатись і мерзти!

ДовЕлося за місто *Вербу* по морозу везти

Сергія та Михайла ...- то куля не моя

То вже наказ біло-блакитного горе-героя..!

І душами вони стали пізніше

Якби не вештались -

була би доля люб*язніше!

Якби системи не було,

Від нас би декілька будинків відбуло

Ти цього, дідько, хочеш?

Чи що ти мені мозок день у день виносиш?

Ти лиш поглянь у очі своїй тітці

Живе в Полтаві в хижій клітці

Тікала із Херсону до Полтави

Як тільки Мір почула від *гнилої Наддєржави*

Раніше з нашим Колєй *на язике Толстого говоріла*

А потім, блін, в Миколу його "перетворіла".

*Державной, любі!* Тьфу!

Ну вона точно захворіла!

Он Коля наш..

Завершив він в Москві ін.яз,

І зараз папку прославляє

І Родіну, Вєлікую Дєржаву захищає

Він ось писав листа не так давно,

Піде в увал він скоро самовільно..

Ну що ти знову плачеш? Що за сон?

Казав тобі я сто разів, то все бурбон!

Ой, ТИХО будь, сказав! Хтось звонить!

Піди ....еемм....

Во! В сусіда воду набери,

Бо як шахеди знов злетять,

Не дійдемо у магазини, бл*ть

Ало?..Алё?.. Нє слишу?

Доба, минув вже й місяць.. листопад...ніхто не звонить..

.... а хто ж на чужині Миколу похоронить?

В квартирі, що навпроти

на кухні двоє знов сварились

За мову, віру... Люди загубились...

Сварились, а пізніш любились.