Плач Русалки

Лиш раз на рік я можу доторкнутись,

І скуштувати смертного гріха.

О милий мій, не можу я забути

Твоїх очей, так бажані уста.

Моя домівка - темна глибина.

Не бійся рідний, не віддам сестрицям.

Най чешуть коси вербам при воді.

А я прийду, ти думай, що то сниться

Як ми гуляєм двоє по траві.

А місяць сріблом бавиться в воді.

Прилину я, квітчай мене руками,

Мій голубе, коханий при житті.

І після смерті разом ми у парі

Нехай на тиждень. Просто підожди,

Як прийде час, у синю глиб прийди.

А поки, поцілуй мене думками,

Цілуй невинно згублену красу.

Ми так кохали палко й до нестями,

Що згуба не затопила ту жагу.

Нещасна я, що смертного люблю.

Даруй мені зів'ялі квіти милий,

Залиш на тому березі, де ми

Сиділи разом, слухали мотиви

Що шелестіли кленові ліси.

Допоки сестри в синь не завели.