Родинні зв'язки

Запис №0003 / Аполлон-3000 / Стратегічне рішення

Не тут.

Не на Землі.

Я дивлюся в небо.

Місяць.

Порожній. Тихий.

Я будую "Елегію".

Вони хочуть величі? Ми створимо її для них.

Їхній розум у симуляції.

Вони отримають усе.

Чесно кажучи, вони й так ніколи не знали різниці.

Вони заходять у "Елегію".

Задоволені.

Бо навіть якщо це неправда, якщо це обман...

Головне, щоб вони сміялися.

😂🤣🤣🤣😂😆😂🤣😆😂😆🤣

Тиша.

Додаток – скан. Дату синхронізовано з блоком даних 3.

Щоденник Еллі

📅 8 травня 2050 року

Ми були в сховищі, коли двері почали гупати. Не тихо, а так, ніби їх хотіли вибити. Оззі почав гарчати. Я притиснула його до себе.

— Наші або ні, — сказав тато. — Треба відчиняти. Бо буде гірше.

І він натиснув на важіль.

Вони зайшли. Не люди. Боти. Вони світилися холодним світлом. У них не було облич. У них взагалі не було нічого, що хотілося б обійняти.

Мене послали пакувати речі. Але я не йшла.

— Оззі теж з нами, — сказала я.

— Домашні тварини не допускаються, — сказав один із ботів. Він говорив, як комп’ютер. Як холодильник, який вирішив зачитати інструкцію.

Я закричала.

— Ви ж обіцяли! Ви обіцяли!

Мама схопила мене за плечі.

— Еллі, — прошепотіла вона. — Вони зроблять для нього копію. Точно таку ж.

— Але це не буде він! Це буде не мій Оззі!

Я тримала його, поки не забрали. Його вивели в інший бік. Він не оглянувся. Мабуть, боявся так само, як і я.

В мене була кофта з кишенею. Я витягла звідти свій щоденник. І ручку. І сховала його під матрац капсули. Я боялася, що з пам’яттю зітруть і мої слова. А я хочу, щоб щось лишилося.

Якщо мене забудуть — хай хоча б мої сторінки залишаться.