Чи живий, чи мертвий?

- Марь, а ти впевнена, що він тут? - русявка роздивлялася кладовище, залите місячним сяйвом. – Я просто, крім склепів з прахом, кісток повсюди та мерців, які так і хочуть в мене туфельку стягнути, нічого не бачу.

Дівчина замахала ногою, яку міцно вхопила кістлява, гнилувата рука. Хрусь. І от вже Стефа намагається відліпити її від себе. Відчуття, ніби вона вже встигла прирости до щиколотки, ніяк не залишало.

- Тихо, - сказала дівчина, що йшла попереду, розглядаючи карту.

- Та, що тихо? Тут й так тиша мертва, - Стефа вирішила змиритися з безкоштовним аксесуаром, все одно ніж в машині залишила. – Марь, а з чого ти взагалі взяла, що тут ми щось знайдемо? Сама ж пам’ятаєш, як масово розкопували кладовища, після введення загальної кремації. Викрадачам вистачило двох місяців аби знайти все, що тільки можна було.

- Професор Віринський, запевнив, що саме тут ми знайдемо труп, захований за всіма традиціями. Також він пообіцяв, що це покриє нам витрати на місяці вперед. Ми зможемо вкласти у бізнес. Круто чи не так? – радісно промовила дівчина.

Маря вже, який день жила у мріях. Після знайомства з Віринським від суворого та прискіпливого профі, не залишилось нічого. Тепер є закохана дівчина, яка для коханого готова зробити все, що завгодно.

- О, звісно, саме він нам і допоможе, - скептично сказала Стефа і взяла у подруги лопату, прицілилася і нарешті змогла позбавитися міцного кільця, що охопило ногу. – Віринський то, Віринський сьо. Ще трохи й мене вирве від твоїх любовних інтриг. Прошу, побережи мій слабкий шлунок.

- Та помовч вже! – гарикнула Марі та пришвидшила крок, удала, що помітила щось важливе.

Стефа показала їй язика та й сама стала видивлятися хоч щось схоже на місце заховання. Чим швидше закінчать, тим швидше вона буде вдома у теплому ліжку зі смачним печивом. Але це у мріях, бо на жаль, ніхто не повідомив, як довго вони будуть повзати по закинутому кладовищі. Зараз з нього стали робити щось подібне на ліс. Ну, а що викопав ямку, засипав в неї прах мертвого, посадив дерево і вуаля. Краса та й годі.

Ноги свербіли від постійних сутичок з кропивою. Додумалася в таке місце шорти одягти. Але то таке, за нові нігтики хвилюється більше. Тільки вчора зробила, а сьогодні її вже тягнуть шукати труп, якого тут може й немає. Маря завжди відповідально підходила до всіх завдань. Створювала покроковий план, намагалася врахувати усі нюанс, і вічні капризи Стефи теж. Все мало бути ідеально.

Марю, попри її азійське походження, природа зробила схожою на тополю. Ще й з м’яким, як пух волоссям, кольору болота. Через його довжину(не надто довге, не надто коротке) часто плуталося, що потім і раду йому не даси. Щоки та ніс рясно усіяні веснянками, - саме так, як авторка сіяла редиску.

- Ніч яка місячна, зоряна, ясная! Видно, хоч кістки збирай, - завила собі Стефа, вирішив дати безплатного концерту, не зрозуміло кому.

Коханій кропиві, напевне.

- Прийшли,- гордо сказала Маря та схематично навела межі заховання. – Осьо тут копай.

Стефа зітхнула. Знову всю брудну роботу скинули на неї. Вона в цій ямі точно когось закопає, якщо всі її сили підуть в порожнечу. От як по цій місцині скажеш, що тут захований труп? Ні пам’ятника гранітного, ні хреста дерев’яного і близько немає. Високі зарослі бур’янів та просівша земля. Все! А ні, ще є комарі. Тепер точно все.

*

Стефа вертілася навколо темно-синьої труни, яку вони тільки-но витягли. Побачити таке випадає не кожному, особливо після введення кремації. А всі похоронні штучки перенесли у музеї, на згадку. Стефа присіла на труну зверху та тричі постукала по ній.

- Та чого стукаєте?! Не закрито ж, - почувався хриплий, приглушений, через дерев’яні стінки, голос.

Русявка підскочила, як полохливий заєць, та зачаїла за спиною Марі. Чекала чогось паранормального. Маря раз за разом складала карту то у квадратик, то вже зробила трикутника, то подарувала подрузі милого котика. Не дарма в шкільні роки мистецтво оригамі опанувала. У стресових ситуаціях дуже допомагає.

- Стефо, не хвилюйся, тобі просто здалося, - Маря ковтнула слину. - …і мені теж.

- Є ідеї, що робити? – дівчина, як би була її воля, вже давно б чкурнула кудись трохи далі, мертвяків вона бачила, але ж не в труні, де має бути труп, усім трупам труп.

- Зараз тягнемо його в машину, - Маря не поспішаючи підійшла до живої коробки та взяла за краєчок. – Як і планували їдемо до Віринського, все інше вирішимо на місці.

*

Через кожні п’ять стовпів виблискував ліхтар. Машина повільно котилася розбитою дорогою. У ранкових поїздок є своя атмосфера. Сонце ще не зібрало до синього, з білими плямками мішечка, усі зорі. Деякі птиці вже зайняли позиції та завели свою пісню. Стефа б чудово вписалася у цей оркестр.

- Марь, а в тебе пилочка є?

- Глянь в бардачку.

- А серветки?

- Теж там, - Маря нарешті виїхала на асфальтовану дорогу. – А тобі наві… Стефо, що ти робиш?!

- Бізнес, дорогенька, - русявка кінчиком пилочки витягла землю з-під нігтя на окрему серветку та відразу її завернула, вклавши у кишеню спортивної сумки та знову повернулася до цих махінацій. – Ніби з професором постійно тусуєшся, а така не далека.

- Будь люб’язна пояснити.

- Як маленька, їй Богу, - Стефа демонстративно похитала головою і вже нова серветка була розгорнута та чекала подальших дій. – Я поки копала, всю могильну землю у себе під нігтями зібрала. Втрачати такий продукт ні в якому разі не можна. Це ж основа багатьох ритуалів!

Маря удавала, що дуже зацікавлена. Натомість шукала яму по краще аби гарно витрусити всі нісенітниці з голови Стефи. Відьом та чаклунів завжди вистачило всюди, але це ж не означає, що вся ця містика реальна. Нехай би залишалися поміж сторінок книг. Навіщо у реальне життя тягнути? Мерців отак, вище голови, вистачає.

«Навіть музику не послухаєш, - зітхнула Маря. – У морозилці фісташкове морозиво лежить. Ммм. Під дораму чудово піде.»

Стефа виглядала серйозною, як ніколи. Висунувши кінчик язика, розкладала витягнуті грудочки землі по кучах. Шум, яким був голос дівчини, Рамарі намагалася впіймати, хоча б за хвоста аби влитися у розповідь. Виходило щось рване та незрозуміле. Деяку частину землі вони продадуть у крамницю «Все для магії», іншу перетруть на отруту та засоби з привертання грошей та щастя. Хоча будуть гроші й щастя саме прибіжить. Мовила це Стефа та зсипала вміст двох серветок в одну. На останок залишила дві невеличкі грудочки землі. Віринського ж до подруги треба приворожити, як ніяк(за цю ідею отримала смачного потиличника).

- Якщо мені не відказує зір, то далі пост патрульних стоїть, - промовила Стефа та обережненько вклала всі саморобні пакунки до сумки.

- Та, що ж за день такий!- прошипіла крізь зуби Маря, зменшуючи швидкість машини. – Перелазь на моє місце.

- Вибач, що?

Жодного пояснення так і не було сказано. Дівчина просто полізла на заднє сидіння, ніби то не вона кермує машиною. Стефа вчепилася у кермо, немов, в останній шанс на перездачу Двічі її тріснула ногою Маря, що ніяк не могла перелізти назад. Машина змінила спеціальність, і як човник погойдувалася собі між дороги. Стефа бурмотіла щось про те, що водити не вміє, гальмувати теж, розіб’ються на смерть. Вигукувала, щось схоже на - «та куди ти лізеш?! Ауч! Обережніше можна?»

Коли дівчина опинилася на водійському кріслі, її всю трясло. Вирівняти траєкторію їзди вийшло, але машина все одно було з легким похміллям, ніби на ранок після сімейного застілля. Востаннє серце калатало так, коли вони займалися розкопками в одному японському храмі, де на них вистрибнув йокай(який потім виявися звичайною твариною, лише іншого виду). Руки спітніли, а вже зовсім скоро доведеться зупинятися на пості. Вона, що схожа на ворожку, яка машину зможе зупинити?

Рамарі вляглася під сидінням, з головою ховаючись у покривало. Спокійно, без зайвої агресії, пояснювала наляканій подрузі ситуацію. Причина була простою. Рамарі продовжила ліцензію на працю у сфері викрадачів. Влада ж намагається викоренити професію повністю. Тому штраф би їм всунули захмарний. Стефа вже давно офіційно вийшла з цієї справи. Питань до неї бути немає.

Все знову пройшло за планом Марі. Стефу швидко відпустили патрульні, ні про який штраф мова не зайшла. У дівчини навіть вийшло завести машину. Тепер на невеликій швидкості вони їхали кудись по прямій. Єдине, коли машина загальмувала, Рамарі перевернуло трохи вбік і голова тісно, що аж занадто, притулилася до сидіння. Важко описати той біль. Хотілось вити, скільки є сил, але замість цього прикусила губу аби не спалитися. Стефа посміхнулася та мило воркувала з патрульним, вже й забув про «скривджену та знедолену подругу».