Чи живий, чи мертвий?

- Сам труп важливої ролі не грає, але внаслідок ритуалу, де священник відпускає душу, залишається мереживо. Воно і є найціннішим - Віринський ходив кімнатою та він не спішну розповідь, час від часу посміхався Марі. – Це мереживо ключ до всіх багатств. За допомогою нього можна змінити модуль світу, якщо звісно вміти цим користуватися.

- Але ж трупи викрадаюсь вже не один десяток років, чому й досі ніхто не зміг опанувати це мереживо? – Стефа позіхнула, як шкода, що Маря заборонила з собою отрути взяти, в чай би підсипала і не довелося б цього фанатика слухати.

- Пані Стефаніє, я навіть не знав, що у вас може бути така зацікавленість у цій темі. Я уявляв вас менш розумною особою.

- Професоре, комплімент жахливий, тому давайте закінчуйте лекцію і перейдемо до справи, - русявка відвернулася, поглядаючи на труну.

- Як скажете, - Віринський підсунув стілець до Марі, у тої на обличчі з’явився ледь помітний рум’янець. - Довгий час вчені були впевнені, що саме труп є цінним біологічним матеріалом і витратили весь державний бюджет на його дослідження. Але фінансування прикрили. Всі подальші дії були просто на ініціативі. Лише декілька років тому пошуки привели їх до твердження — кожен правильно похований труп, має в собі щось більше, аніж просто плоть.

Дзилиньк! На телефон професору прийшло повідомлення, після якого він відразу підскочив. Поправив окуляри, натягнув сіре пальто та зник за дверима будинку. Перед цим попросивши почекати його десь пів годинки.

Тільки в прихожій почувся звук закритих дверей, дівчата переглянулися. Вони чудово знали, що треба робити. Перевірити труп. Якщо він виявиться живим, то не бачити їм зарплатні. У них на все про все 30 хвилин. Чи можна щось зробити за цей час?

Дівчата вирішили скинутися на «камінь, ножиці папір», бо хто при здоровому глузді піде відкривати труну, де щось живе є? Маря. Саме їй випала така честь. Стефа відійшла, як можна далі, потягши з собою два стільці. Яка не яка, але вийде барикада.

Кришка труни скрипіла, немов коліна Стефи під час тренування. Дівчина не поспішила. По-перше, тягнула час, по-друге, це виявилося не так просто. Нічого страшного, їй люб’язно допомогли. З середини труни. Маря відлетіла в сторону, стягнув зі столу ніж. Дівчата принишкли.

Хвилин п’ять з труни чувся сухий кашель та незрозуміле бурмотіння. Чоловік ледь підвівся зі свого не найкращого ліжка. Він втомлено поглядав на стіну, весь час задихаючись від власного кашлю. Довге біле волосся перетворилося на файне гніздо. Шкіра ж була досить рум’яною, а не блідою, як у всіх живих мерців, по типу вампірів.

- Кхе, кхе, ви б мене ще, кхе, через тиждень би звідціля, кхе, кхе, витягли, - голос низький, дещо басовитий долетів до ошелешених дівчат. – Осьо ти, кахи, зеленогрива, допоможи мені вилізти.

Маря зітхнула та простягнула панові руку. Чоловік деякий час згадував де в нього ліва, а де права нога та, як їх привести в рух. Струсив пил з синього камзола та окинув подруг коротким поглядом лукавих, як безодня глибоких, очей. Він крокував вітальнею, зазирав у кожну шпаринку.

- Я ж сподіваюся ви не повірили жодному слову цього пройдисвіта? Це ж суцільна нісенітниця!, - чоловік швидко перегортував кожну книгу з домашньої бібліотеки Віринського, шукаючи якогось скарбу. – Вмішуватися у вже створений код світу не можна. Це зашкодить всім і всьому. Та й взагалі, як професор, що працював з темою трупів та мережив, запевняю вас, що нічим гарним це не закінчиться. Кремація - найкращий спосіб позбавлення від різних проблем. Зрозуміло?

Дівчата кивнули.

- Я лише одного не можу зрозуміти: ви живий чи все-таки мертвий? Якщо друге, можу надати безкоштовну послугу, та добити вас, - Стефа покрутила в руках невеликий складний ножик, а чоловік відсахнувся назад, ховаючись за спину Рамарі.

- Дякую, міледі, за пропозицію, але я краще відмовлюся,- він ковтнув слину, поправив довгі рукави. – Я видатний вчений, а ви мене тут вбивати плануєте? Через мої дослідження мене й прикопали, але ритуал провели не правильно, тому от і я. Неживий, не мертвий.

Маря взяла спортивну сумку та махнула Стефі рукою. У гостях добре, та в затишній кав’ярні буде краще. А з живим трупом хай Віринський самостійно розбирається.

- До речі, врятувати людство від всіх проблем можна і без руйнування раніше створених законів. Якщо відвезете мене якомога далі звідси, залюбки все розповім, - лише дурень втратить таку можливість, а розумний би відразу відмовився…

*

Марі вже розуміла, як зміниться її життя та не сталося, як гадалося. Віринський з’явився несподівано. І так само несподівано вже сидів у машині.

- Дівчат, а чому ви так раптово зникли? Я тортика придбав, а ні з ким їсти, - професор був ображеним, у театральному йому б точно не було рівних, всунув Стефі торт, а сам розвалився на задньому сидінні, перевівши короткий погляд на свого сусіда. – О, Юлику, так давно не бачилися! Ти тут як?

- Ой, справді, як же я тут опинився? - вигукнув блондин та наступив Віринському на ногу. – Це ж не ти мене обіцяв через рік викопати? А пройшло, на хвилиночку, дев’ять років, йолопе! Дев’ять!

- Ну, вибачай. У мене просто не було часу. То у кільці вищих були проблеми, то знову серафим смерті розійшовся. Довелося допомагати, - професор почухав потилицю та широко всміхнувся.

Стефа залізла на крісло, впершись руками у спинку. Погляд синіх очей блукав від одного чоловіка до іншого. Вона намагалася знайти ниточку, за яку лиш потягни та посиляться всі-всі думки, цих недороблених професорів.

- Як я розумію, ви затіяли щось подібне на гру, а ми випадково стали піш… Ні, скоріше виконавцями?

- Пані Сте-фа-ні-є, - Віринський протягнув ім’я дівчини, ніби це було тістечко. – Я не перестаю дивуватися. Так чітко вибудувати логічний ланцюг, не всім під силу, а ви..

- Не відходьте від теми, - голос Рамарі знову звучав холодно, так, які раніше, вона нігтями вистукували по керму лише їй зрозуміло мелодію.

- Якщо ніхто не буде проти, поясню, - Юлик випростався, дістав з кишені годинника на ланцюжку та оцінив ситуацію, атмосфера була на кордоні між напруженістю та пожежею. – Життя таке швидко плинне, але зовсім не тоді коли ти вічний. Тобі даровані нескінченна кількість років, без можливості померти. Спершу це, здається, чимось веселим, а потім стає нудно. Пригод ти вже нажився, а часу в тебе багато. Через це вищі створюють вистави, що гідні пера самого Хаосу. Люди, такі, як ви, дві звичайні викрадачки, отримують головні або проміжні ролі. За вами так цікаво спостерігати.

- Мені з Юликом захотілось провести досить цікавий експеримент, - підхопив Віринський. – У вашому світі трупи намагалися використовувати, як якийсь важливий матеріал. Зробити з каменю кришталь. Хоча, ніякого мережива душ і близько немає в тілі. Уведення кремації сколихнуло багатьох, масові викопування трупів, експерименти та й таке. Кожному, особливо молодому викрадачу хотілось відчути особливості своєї професії на справді. Думаю, детально роз’яснювати наш план вже немає потреби.

Тиша. Сум. Напруга. Це все, що було тоді в машині вперемішку з повітрям. Стефа спустилася на крісло, підсунув коліна до себе. Починалося все так гарно, а закінчилося… Шкода, що вона раніше не послухала всіх, хто казав, що це одна з найгірших професій. Маря картала себе, що втягнула в цю дурну авантюру себе та подругу. Ото закохана дурепа, ніяк по-іншому.

- Рамарі, - перервав мовчанку професор, поклав руку на плече дівчини, великим пальцем виводячи на ньому кола. – Чув, що я тобі подобаюся, то ми б могли…

- Та пішов ти! – дівчина нахилилася назад та відчинила двері машини. – Я була закохана у геніального професора, що яро переслідував свої ідеали, а не в стариганя, якому нудно живеться. Я сподіваюся, що ми більше не перетнемося.

- Як знаєш, Рамарі, як знаєш, - чоловік легенько поплескав її по плечі, вийшов з машини, разом з другом, якого тягнув за ворітника і зникнув так само раптово, як і з’явився.

Маря дістала з бардачка ліцензію, а з кишені запальничку. Вогонь швидко охоплював папірець, ніби будуючи кордони між майбутнім та минулим. В машині витає запах гарі, а недопалені шматки ліцензії полетіли у вікно, де їх відразу підхопив вітер. Стефа слідкувала за дивними діями подруги.

- Нічого не говори, - Рамарі провернула ключ запалення, широко посміхаючись новому життю, яке, можливо вже чекає за найближчим поворотом. – Поїхали в кафе, тістечок поїмо?

- А що святкувати будемо? М?

- Те, що ти, Стефо, як завжди виявилася права…