Зільтаар: народжений тричі

Для Нови день повільно тягнувся. Все намагався зайняти себе роботою по дому, але думки про Оріанну не залишали його. Він постійно думав про неї, про їхні розмови і про обіцянки, які вони дали одне одному.

На вечір він вирішив піднятися на дах старого будинку, щоб подивитися на горизонт. Йому завжди було легше, коли він міг бачити хоча б частину того світу, де зараз перебувала його сестра. Його погляд затримався на віддалених вогнях бойових дій, які ставали дедалі ближчими.

Раптом позаду пролунав глухий звук вибуху. Нова здригнувся і обернувся. Усі його найгірші страхи миттєво накотили. Він зірвався з місця і побіг в середину, намагаючись знайти безпечне місце.

Оріанна бігла крізь ліс, її серце билося в грудях, а легені палали від напруги. Вона не зупинялася ні на мить, відчайдушно намагаючись дістатися додому. Вибухи все ще лунали позаду, а темрява робила її шлях ще небезпечнішим.

Коли вона нарешті побачила свій будинок крізь густі дерева, її очі наповнилися сльозами полегшення. Вона вибігла на подвір'я, відчуваючи, як кожен м'яз у її тілі болить від напруження. Відчинила двері і вбігла всередину.

— Ново! — Закричала вона, її голос лунав від паніки. — Ново, де ти?

Він вибіг з кімнати, його обличчя було наляканим, але радісним від того, що бачить сестру.

— Оріанно! — закричав він, кинувшись до неї. Вони обійнялися, і вона відчула, як її серце трохи заспокоюється від його присутності.

— Ми повинні йти, негайно! — Сказала вона, беручи його за руку. — Тут небезпечно, ми повинні дістатися до підземного міського сховища.

Вони вибігли з будинку, Оріанна тримала Нову за руку, не даючи йому відстати. Їхні кроки були швидкими і відчайдушними, і вони мчали крізь міську смугу, де кожен крок був перепоною.

На окраїні міста вулиці були порожніми, але звуки канонади були гучнішими з кожною хвилиною. Оріанна не озиралася, вона знала, що кожна зернина часу на вагу золота. Вони бігли через вузькі провулки, минали зруйновані будівлі та обгорілі уламки.

Крики солдатів змішувалися з вибухами створюючи абсолютний хаос і нерозуміння з боку населення, що панічно тікало до сховищ.

Дарданівські сили висадилися у місто, їхня бронетехніка рикала по вулицях, десантні кораблі безперервно доставляли техніку та живу силу, залишаючи за собою руїни та зруйновані будівлі. Солдати з важким озброєнням методично прочісували квартали, знищуючи все на своєму шляху. Їхні обличчя були суворими, а дії - безжальними.

Нанівські повстанці прийняли перший бій очікуючи підмоги від союзних сил Архів. Вони знали, що це буде важка битва, але відчували себе готовими відстояти своє місто. Гуркіт вибухів та автоматних черг наповнював повітря, змішуючись зі звуками криків та паніки.

— Вперед! Тримайте лінію! — Кричав один із командирів повстанців, намагаючись надихнути своїх бійців. Його хрипкий голос зливався з гуркотом бою, але в ньому було чути непохитну рішучість.

Повстанці розташувалися за барикадами, створеними з уламків будівель та підручних матеріалів. Вони відкривали вогонь по наближаючих силах Дарданів, намагаючись зупинити їхній наступ. Дим і пил заповнювали повітря, роблячи видимість майже нульовою.

— Вони йдуть зліва! Прикривайте мене! — Кричав один із бійців, кидаючись до сусідньої барикади. Інші солдати відкривали вогонь, намагаючись утримати ворога на відстані.

Дарданівські солдати відповідали вогнем, їхні кулі свистіли в повітрі, пробиваючи стіни та барикади. Вибухи гранат потрясали землю, відкидаючи захисників назад. Деякі з повстанців падали, поранені чи вбиті, але інші продовжували бій, незважаючи на страх і біль.

— Ми не можемо їх відступити! — кричав командир плутаючи слова, намагаючись перекричати гуркіт бою. — Тримайтеся до кінця!

Оріанна і Нова мчали крізь темні вулиці, тримаючись за руки. Вибухи трясли землю під ними, а гуркіт бою заповнював повітря. Кожен крок був випробуванням.

Раптом Оріанна спіткнулася і впала на землю. Нова зупинився, переляканий, не розуміючи, що сталося.

— Оріанно! — Закричав він, кидаючись до неї. Його серце билося в грудях від страху.

Він побачив, як її тіло лежить на землі, а її обличчя було перекошене від болю. Оріанна намагалася піднятися, але не могла.

— Ново... — Прошепотіла вона, її голос був слабким.

Нова глянув на її тіло і побачив кров, що текла з рани на її боці. Він відчув, як його серце розбивається на тисячі шматочків.

— Ні, Оріанно, тримайся! — Закричав він, його голос лунав відчайдушно. Він намагався притиснути рану, але кров не зупинялася.

— Я не можу... більше, — прошепотіла вона, її очі повільно закривалися. — Будь сильним, Ново... Я завжди буду з тобою...

Її голос затихав, і вона більше не рухалася. Нова відчув, як увесь світ навколо нього зупинився. Він притиснув її тіло до себе, відчуваючи, як сльози котяться по його щоках.

— Ні, Оріанно, ні! — Кричав він, його голос лунав у темряві. Серце розривалося від болю, а мозок відмовлявся вірити.

Нова залишився на колінах, тримаючи її холодне тіло, і його душу наповнював нестерпний біль. Вибухи і постріли все ще лунали навколо, але для нього це більше не мало значення. Він втратив ту, хто була для нього всім.

—Чому?! — Закричав він у небо, відчуваючи безпомічність і відчай. Його сльози змішувалися з кров'ю на його руках, його серце розривалося від горя.

Кожна мить без Оріанни була тортурами. Він не міг уявити своє подальше життя без її усмішки, без її підтримки, без її любові. Всі спогади про неї пронизували його серце, наче гострі уламки скла.

— Ти не можеш залишити мене, Оріанно. — Шепотів він, його голос був повний відчаю. — Ти обіцяла, що завжди будеш поруч.

Він відчував, як його душа розривається від болю, як кожен вдих стає нестерпним. Його сльози текли безупинно, і він відчував, як його серце занурюється в безодню горя. Нова лишався там, тримаючи її тіло, поки вибухи і постріли продовжували лунати навколо. В його думках панував хаос, і він не знав, як жити далі без неї.

— Ти була всім для мене. — Прошепотів він, відчуваючи, як сльози знову наповнюють його очі. — Я ніколи не забуду тебе, Оріанно.

Нова відвів погляд від бездиханного тіла Оріанни. Але біль втрати миттєво змінився на гнів, коли він побачив Дарданівського солдата. Той стояв неподалік, тримаючи зброю, від якої все ще віяв легкий дим від зробленого пострілу. Очі Нови наповнилися люттю. Він дивився на солдата, і його душа кричала від ненависті. Вбивця його сестри стояв перед ним, і кожна частина його єства прагнула помсти.

— Ти... ти вбив її. — Прошепотів Нова, його голос тремтів від гніву. — Ти забрав її у мене!

Солдат прибрав зброю і повільно попрямував до Нови. Його обличчя було безжальним, очі холодні й байдужі до болю хлопця.

Раптовий приліт ракети потряс землю, і величезний вибух розділив їх. Солдат зник у хмарі пилу і уламків, а Нова відчув, як його тіло піднімається в повітря, втрачаючи контроль.

Темрява охопила його, і свідомість почала зникати. Останнє, що він бачив, було тіло його сестри, залите кров'ю, і відчуття нестерпного болю охопило його.

— Оріанно... — Прошепотів він, перш ніж втратити свідомість, і темрява забрала його в свої обійми.

Нова повільно відкрив очі, відчуваючи, як його тіло гуде від болю. Його голова пульсувала, і на мить він не міг зрозуміти, де знаходиться. Він відчув, що його несуть, і побачив, що на руках у солдата броня була іншою, не такою як у дарданів. На броні було написано "Імперал", що було його позивним.

— Ти прокинувся. — Сказав солдат, глянувши на нього з легким полегшенням. — Тримайся синку, ми майже на місці.

Нова дивився на солдата, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Його свідомість повільно поверталася, і він відчув, як сльози починають текти по його обличчю.

— Де Оріанна? — запитав він, відчуваючи, як серце знову наповнюється болем. — Що сталося з моєю сестрою? Пустіть мене до неї !

Солдат зупинився біля розбомбленого будинку і обережно опустив Нову на землю. Від побаченого у хлопця почалися судоми від плачу. Він побачив рідний дім, зруйнований і обгорілий, залишки життя, яке він знав.

— Я впізнав її. — Сказав солдат, намагаючись знайти потрібні слова. — Я запізнився. Якби ж ми прибули на день раніше, вона була б жива.

Нова не міг стримати сліз. Він притиснув руки до обличчя, його серце розривалося від болю і втрати. Він відчував, як світ знову зникає під його ногами.

Інший солдат з'явився з-за рогу, несучи тіло Оріанни на руках. Він обережно поклав її на землю, і Нова кинувся до неї, його сльози змішувалися з пилом і брудом. Він обіймав її холодне тіло, не в змозі відпустити.

— Ми поховаємо її поруч з вашими батьками. — Сказав Імперал солдат, його голос був м'яким і співчутливим. Вона заслужила на це.

Нова відчував, як його серце розривається від болю. Він знав, що повинен відпустити її, але це було занадто важко. Його сестра, його захисниця, його єдина надія тепер лежала мертвою перед ним.

Солдати допомогли Нові перенести тіло Оріанни до місця, де були поховані їхні батьки. Вони обережно опустили її в могилу, і Нова стояв поруч, не в змозі стримати сліз. Він відчував, як кожна клітина його тіла кричить від болю.

— Спочивай з миром, Оріанно. — прошепотів він, кидаючи жменю землі на її труну. — Я вб’ю їх усіх, обіцяю! Я подраю їм помсту !

Солдати закінчили поховання і відійшли, залишивши Нову і солдата з позивним Імепал, удвох зі своїм горем. Вони стояли над могилою, відчуваючи, як їхній світ знову руйнується.

— Вона була всім для мене, Нова, — порушив тишу солдат з позивним Імперал, голос його тремтів, і це видавало емоції, які він намагався приховати. — Ти мене не пам’ятаєш, але я Ютус. Той самий Ютус Нейтар.

Нова підняв голову, поглянувши на нього. Його очі, червоні від сліз, дивилися із глибоким болем.

— Ютус? Ні… не пам’ятаю, — сказав він, ледве тримаючи голос рівним. — Але Оріанна згадувала твоє ім’я.

Ютус гірко посміхнувся, опускаючи голову.

— Вона завжди мала добру пам’ять на людей… і доброту до всіх. — Він замовк на мить, збираючись із думками. — Я кохав її, Нова. Вона була для мене не просто жінкою, яку я хотів захистити. Вона була моїм усім. Я зробив усе можливе, щоб бути поруч із вами. Я просив переведення сюди, до вашого сектору. Керівництво згодилося — адже яка різниця, де воювати? Війна тепер всюди.

Ютус важко вдихнув, а потім підняв погляд до Нови.

— Якраз сьогодні вночі нас перевели сюди. Але… — його голос зламався. — Але я запізнився. Ми всі запізнилися.

Раптом Ютус впав на коліна, його руки стисли землю біля свіжої могили. Він почав бити землю кулаками, його обличчя було перекошене від болю і розпачу.

— Пробач мене, Оріанно! — закричав він, його голос був сповнений болю, який здавався нескінченним. — Я мав захистити тебе! Я мав бути поруч, а не в іншому проклятому секторі! Пробач мені...

Нова мовчав, спостерігаючи, як Ютус виливає свій відчай. Він сам переживав схожі емоції, але в той момент не міг знайти слів для розради.

Ютус підняв голову і поглянув на Нову, його очі блищали від сліз.

— Я більше ніколи не зможу подивитися тобі в очі, Нова. Але обіцяю, що залишуся тут. Буду захищати це місце так, як не зміг захистити її.

Нова зітхнув, а потім підійшов ближче, поклавши руку на плече Ютуса.

— Вона б не звинувачувала тебе, — тихо сказав він. — І я теж. Ми всі робили те, що могли. Але зараз… зараз нам потрібно жити далі. За неї.

Ютус мовчки кивнув, його руки повільно опустилися на землю. Він залишився стояти на колінах біля могили, опустивши голову, ніби молився. Нова, ковтаючи важкий клубок у горлі, обернувся до горизонту, де зоряне світло почало повільно сходити на планету, огортаючи землю м’яким золотавим світлом.

— Я знайду їх, Оріанно, — прошепотів він. — І вони заплатять за все.

***

Рік після трагічних подій Ютус повністю присвятив себе вихованню Нови, вважаючи його своїм сином. Хоча спочатку це було важко — і для Ютуса, і для Нови — поступово між ними виникла сильна емоційна прив’язаність. Ютус розумів, що не замінить хлопцю сестру, але вирішив зробити все можливе, щоб забезпечити йому майбутнє.

Одного дня Ютус привів до будинку свого рідного сина, Каеля.

— Нова, це Каель, мій син, — сказав Ютус, нахилившись до хлопця, який уважно дивився на незнайомця. — Думаю, ви знайдете спільну мову.

Каель, молодший за віком і на вигляд трохи невпевнений, сором’язливо посміхнувся і протягнув руку. Нова, вже значно змужнілий, спочатку вагався, але згодом міцно потиснув її.

— Привіт, Каелю, — сказав Нова. — Думаю, ти тут надовго.

— Сподіваюся, — відповів Каель із невеликою усмішкою.

З часом між хлопцями зав’язалася справжня дружба. Вони разом грали, тренувалися і навіть допомагали Ютусу в його завданнях. Ютус, спостерігаючи за їхнім прагненням стати сильнішими, вирішив передати їм свої навички.

— Якщо ви хочете бути готовими до майбутнього, то потрібно починати вже зараз, — сказав він одного ранку, ставлячи перед ними два дерев’яні мечі. — Але пам’ятайте: сила без дисципліни — це руйнівна зброя.

Тренування були важкими, але хлопці не здавалися. Вони ставали сильнішими фізично і духовно, завжди підтримуючи одне одного. Їхня дружба міцнішала з кожним днем.

Коли Нова і Каель досягли призовного віку, їхнє рішення було одностайним.

— Ми хочемо піти до армії, — заявив Нова, дивлячись Ютусу прямо в очі.

— Разом, — додав Каель, стоячи поруч із братом.

Ютус на мить замовк, вдивляючись у них. Він бачив у їхніх очах ту саму рішучість, яку колись бачив у собі. Вони були готові битися не лише за себе, а й за пам’ять про тих, кого втратили.

— Ви обидва впевнені? — запитав він.

— Так, — відповіли вони в один голос.

Ютус важко зітхнув, але посміхнувся, відчуваючи гордість і смуток водночас.

— Що ж, тоді я зроблю все можливе, щоб ви були готові. Але пам’ятайте: боротьба — це не лише помста, а й захист тих, хто ще живе. Ви мусите бути не лише воїнами, а й тими, хто приносить надію.

***

На призовному пункті планети Киаван, що стала осередком повстанського руху, завжди панувала напружена атмосфера. Комісія складалася з досвідчених офіцерів, які з особливою увагою оцінювали кожного новобранця. Коли до них підійшли Нова та Каель, на них одразу звернули увагу.

— Імена? — суворо запитав офіцер, що сидів за столом, оглядаючи двох хлопців.

— Нова Зільтаар, — твердо відповів старший.

— Каель Нейтар, — додав молодший, помітно хвилюючись.

Офіцер підняв брову, зосереджуючи погляд на документах.

— Ви заявили, що ви брати, — протягнув він, поглядаючи то на одного, то на іншого. — Але у вас різні прізвища. Як це пояснити?

Нова і Каель переглянулися, наче чекали, хто з них відповість. Нарешті, Нова зробив крок уперед.

— Ми брати не по крові, а по життю, — сказав він упевнено. — Ютус Нейтар, наш батько, прийняв мене як свого сина після смерті моєї сестри. Я залишив своє прізвище на честь неї, але це не робить нас менш братами.

Офіцер замислено хмикнув, продовжуючи гортати документи.

— А що з віком? У документах зазначено, що Каель молодший на чотири роки, але на вигляд ви однолітки. Як це пояснити?

Каель, який досі мовчав, зробив крок вперед, трохи нервуючи, але його голос залишався впевненим.

— Ми обидва виросли в умовах, які швидко роблять дітей дорослими, — сказав він. — Зовнішність може вводити в оману, але це не змінює нашого бажання служити разом.

Офіцер скептично примружився, розглядаючи юнаків.

— І ви обидва наполягаєте на тому, щоб служити в одній бригаді?

— Так, — сказав Нова. — Ми сильніші разом.

— Це не за правилами, — коротко відповів офіцер, поглядаючи на членів комісії.

— А правила завжди можна змінити, якщо це в інтересах армії, — тихо, але впевнено додав Каель.

Рішення комісії було остаточним і не підлягало обговоренню. Вони вирішили розділити братів, незважаючи на їхні прохання залишитися разом. Нова та Каель стояли перед офіцерами, коли пролунала остання ухвала.

— Нова Зільтаар, ви будете служити під командуванням офіцера Аргенса. У його підрозділі знайдете місце для своїх амбіцій, — холодно проголосив голова комісії. Його погляд залишався незворушним.

— А що щодо мене? — запитав Каель, намагаючись стримати хвилювання.

— Каель Нейтар, ви відправляєтеся до підрозділу капітана Лорена, — сказав інший представник військової комісії, майже не дивлячись на нього.

Нова стиснув кулаки, його обличчя залишалося непроникним, але очі видавали розчарування та гнів.

— Чому ви нас розділяєте? — спитав він, не приховуючи обурення.

Старший офіцер відповів спокійно, але різко, — ви обоє демонструєте сильну мотивацію, але це не привід змінювати усталений порядок. Армія вирішує, як найкраще використати потенціал новобранців. І розподіл по різних підрозділах дозволить краще оцінити ваші здібності.

Каель був спантеличений, але намагався зберігати спокій. — Ми прийшли разом. Ми хотіли служити разом...

Офіцер урвав його, — війна не враховує ваших бажань. Якщо ви дійсно варті того, щоб залишатися в армії, ви доведете це незалежно від обставин.