Зільтаар: народжений тричі

«Я стояв, дивлячись на це місце, мовби намагаючись знайти тут якусь відповідь.» Пекельний запах магми все ще стояв у повітрі, а канава здавалася тихою лише на перший погляд. І раптом Нова побачив ледь помітну деталь, яка раніше вислизнула з уваги. Маленький отвір у кам’яній стіні, який виглядав не зовсім природно. Він був замаскований нашаруваннями породи, цей отвір видавався ідеальним за формою, наче створеним рукою, а не природою.

Нова нахилився, щоб роздивитися краще. Природний матеріал навколо нього виявився тонким шаром, який легко кришився під пальцями. Під ним проглядалася металева поверхня.

— Що це таке? — пробурмотів сам до себе.

Магма почала повільно підніматися в канаві, як попередження про те, що часу обмаль. Нова дістав ніж і швидко почав розчищати отвір. Через кілька хвилин відкрилася невелика панель із численними символами. Часу було обмаль. Земля під ногами вже помітно тремтить, а магма почала тихо бурчати, ніби попереджаючи про небезпеку.

Пальці на руках помітно тремтіли, коли Нова торкнувся панелі. Символи на ній здавалися хаотичними, без жодного натяку на логіку чи порядок. Він спробував кілька комбінацій навмання, але панель лише тихо гуділа у відповідь, відмовляючись піддаватися.

— Як це зробити? — пробурмотів Нова.

Згадавши один трюк, який колись бачив. Нова набрав у руку жменю вулканічного піску, що лежав поруч, і ретельно розтер його між пальцями. Потім дмухнув на панель. Частинки піску осіли на деяких символах, утворюючи легкий наліт. Деякі кнопки залишилися чистими, інші були трохи подряпані, ніби використовувалися частіше.

Це зменшило кількість можливих комбінацій. Тепер він мав спробувати.

Перша спроба — нічого. Друга — знову лише тиха відмова. Третя, четверта, п'ята — панель залишалася невблаганною.

«Я відчував, як піт стікає з чола.» Магма у трубі піднялася ще трохи, її гарячий подих відчувався навіть звідси.

На сьомій спробі почувся тихий клацання. Панель затихла, а потім засвітилася синім. Двері зі скреготом почали відкриватися, повільно, але невблаганно. За ними відкрилася темрява, що здавалася ще більшою загрозою, ніж магма за спиною.

— Гаразд, Нова, — прошепотів сам собі. — Тепер ти знаєш, як виглядає відчай.

Він ступив усередину, вдихаючи прохолодне повітря. Двері за ним зачинилися, відрізавши від зовнішнього світу. Попереду лежав коридор, освітлений тьмяними червоними лампами, які миготіли з кожним його кроком.

Нова повільно просувався вперед, уважно оглядаючи стіни вузького коридору, освітленого тьмяним червоним світлом його ліхтаря. У цьому місці кожен звук здавалося гучнішим: навіть його обережні кроки видавалися грізними. Він намагався йти якомога тихіше, притримуючи зброю, щоб не зачепити стіни.

Коридор раптово розширився, і Нова завмер. Здалеку ледь чутно долинали голоси. Дардани. Їхня гортанна мова відбивалася від стін, створюючи глухий, але загрозливий відголосок. Вони були недалеко.

Нова оглянувся і побачив вентиляційний отвір трохи вище його голови. Він зняв ліхтар, засунув його в кишеню, і, стрибаючи, схопився за край отвору. Важко піднявшись, він втиснув себе всередину вузького проходу. Метал вентиляції був холодним на дотик, що різко контрастувало з теплом коридорів.

Усередині вентиляції було темно, але принаймні голоси стали менш чутними. Нова поповз уперед, уважно спостерігаючи за тим, що відбувається внизу через решітки. Під ним відкривалися окремі кімнати, заповнені дарданами. Вони щось обговорювали, схиляючись над консолями та екранами, які блимали різнокольоровими вогниками.

Вентиляція вела прямо до центру комплексу. Нова бачив резервуари, наповнені темною рідиною, та кабелі, що перепліталися, ніби коріння дерев. Це виглядало як частина великої промислової системи, але масштаб був приголомшливим.

Здавалося, що саме сюди стікалася вода, якої так бракувало дарданам. Нова підозрював, що комплекс не просто утримував воду, але й мав значення для їхніх військових дій. Щось тут було важливим, настільки, що варто було ризикувати, щоб дізнатися.

Раптом решітка під ним трохи захиталася. Нова завмер, затамувавши подих. Один із дарданів унизу зупинився, глянув угору, ніби відчув щось. Нова завмер у тіні, намагаючись не видавати жодного звуку.

"Спокійно", подумав він. "Ти вже так далеко зайшов, не можна зупинятися".

Дардан, не помітивши нічого підозрілого, повернувся до своєї роботи. Нова повз далі, а повітря в вентиляції ставало дедалі холоднішим. Його пальці німіли, стискаючи металеву поверхню, яка обпікала холодом, наче лід. Потік повітря дув сильніше, і кожен вдих болісно різав горло. Він зрозумів, що довше тут перебувати небезпечно.

Попереду з’явилася чергова решітка, через яку ледь пробивалося світло. Нова обережно зупинився і зазирнув униз. Це місце виглядало інакше, ніж попередні приміщення: великий зал, заставлений ящиками й контейнерами. Підлога була вкритою масивними слідами, ніби тут пересували щось важке. "Сховище," подумав Нова, намагаючись придушити хвилю адреналіну. "Ось воно."

Він на мить затримав подих, уважно слухаючи. У приміщенні було тихо, тільки в кутку кілька дарданів сиділи біля консолі. Їхні спини були повернуті до решітки, тож Нова вирішив ризикнути.

Однією рукою він обережно зняв решітку і акуратно поставив її всередині вентиляції, щоб вона не впала вниз і не здійняла шуму. Потім, стискаючи зуби від болю в онімілих пальцях, він почав обережно спускатися. Його чоботи ледь чутно торкнулися підлоги, і він одразу притулився до найближчого контейнера, розчиняючись у тіні.

Тут було тепліше, але тіло ще довго залишалося дерев'яним від холоду. Нова зігнув пальці, намагаючись розігріти їх і підготуватися до того, що станеться далі. Він обережно визирнув з-за контейнера, вивчаючи обстановку.

У ящиках могли бути боєприпаси, зброя, або навіть ресурси, які дардани використовували для забезпечення свого війська. Його мозок гарячково працював, обмірковуючи наступний крок.

"Спершу з'ясувати, що тут є. Потім – знайти спосіб передати це Аргенсу," твердо вирішив Нова. "І бажано без зайвих тіл."

Він ковзнув уздовж контейнерів, ховаючись у тінях і слухаючи, як десь неподалік тихо перемовляються дардани. Нова обережно підняв кришку одного з контейнерів, і його очі розширилися від побаченого. Всередині лежала зброя, яку він тільки бачив на голографічних презентаціях – блискучі, сучасні зразки, наче тільки-но зійшли з конвеєра. Це було навіть краще, ніж він міг собі уявити: штурмові гвинтівки з функцією адаптивного прицілу, енергощитки, які можна було носити як браслети, і навіть переносні турелі, що могли вести автоматичний вогонь.

Підійшовши до іншого контейнера, Нова виявив щось іще більш вражаюче – комплекти важкого озброєння. За маркуванням було зрозуміло, що це зброя для знищення техніки та укріплень. У голові закрутилися думки: "Ось це те, що нам потрібно. Ця зброя може змінити все. Але як це доставити своїм?"

Він обережно дістав комунікатор, намагаючись з'єднатися з Гретором. Сигнал був слабкий, лише шипіння й уривки слів долинали з динаміка. Врешті, зв’язок повністю пропав. Він подивився на комунікатор і сердито видихнув. Ситуація ускладнювалася. Нова розумів, що якщо його тут помітять дардани, то вибратися живим буде складно. Але й повертатися без зброї він не міг. Відсунувшись у тінь, він присів на холодну підлогу, прихилившись до коробки. Його думки бігали наввипередки, шукаючи рішення.

"Якщо ми отримаємо цю зброю, це може врятувати сотні життів. Ми зможемо втримати позицію, а, можливо, навіть відвоювати більше. Але я не можу зробити це самотужки. Потрібно знайти спосіб доставити зброю своїм – тихо, швидко й без помилок."

Озирнувшись навколо, він почав оцінювати приміщення. Коробки були важкими, але, можливо, їх вміст можна було переправити через вентиляцію.

Його думки перервав звук кроків, що наближалися до місця, де він ховався. Нова затаїв подих і припав до коробки, намагаючись злитися з темрявою. Тіні ворожих солдатів ковзнули по підлозі, і він відчув, як його серце застукало ще сильніше. Дардан неквапливо пройшов повз, зупинившись біля ящика з маркуванням, яке Нова не встиг прочитати. Він підняв контейнер і, кинувши ще один байдужий погляд навколо, вийшов, поправивши вентиляційний люк та глухо закривши за собою важкі двері. Замок клацнув із таким звуком, ніби оголошував вирок. Тиша оповила приміщення.

Нова залишився наодинці. Він витер спітнілі руки об форму й повільно піднявся, вдивляючись у зачинені двері. Ще кілька хвилин тому він був сповнений планів, а тепер усе звелося до однієї безжальної істини: виходу не було.

— От і все, — пробурмотів він, присівши біля стіни. — Запас варіантів вичерпався.

У голові вирували думки. Нова не раз чув історії про тих, хто потрапляв у полон до дарданів. Вони не були милосердними. Їхній допит – це скоріше акт катування, ніж пошук інформації. Здавалося, єдиним виходом було спробувати переконати їх, що він важливий для переговорів. Але навіть це здавалося слабкою надією.

Спроби відкрити вентиляцію не принесли результату – її заклинило так, що ні ліхтар, ні ніж не допомагали. Нова кілька разів натискав на дверну панель, але без успіху. Шифр знову було заблоковано.

— Здається, полон краще за повільне вмирання в цьому льодовику, — прошепотів він собі під ніс. – Хоча, яка різниця? Дардани обирають, як ти помреш.

Він присів на холодну підлогу, обхопивши голову руками. «Чи варто було так ризикувати? Чи був цей імпульсивний крок того вартий?» Його внутрішній голос лютував, а він лише дивився на стелю.