Частина 7: що ти обереш?

- Нарешті ти показав свою справжню сутність! - реготнув чорт. - Звір, чудовисько, не людина і не вовк! Зараз ти нічим не відрізняється від мене! Такий саме нечистий. І як ти став таким? Бачу, бачу, родове прокляття. А твій пращур був справжнім негідником! Послав молодого козака засланцем за три дні до приходу війська козацького. Хлопець загинув ні за що! - реготав чорт, намагаючись роздражнити Олекса. - А далі моя улюблена частина: жінка того козачка прокляла твого пращура, А він узяв і повірив її прокльонам.

- Не тобі, бісе, судити долю людську! - почувся знайомий Юлії голос, і у півмісячнім сяйві вона побачила того самого кошового. Що дідом його до джерела відвела. Отаман, не втрачаючи часу, одразу кинувся у бій. А дівчина пошепки все пояснила Олексові. Він кивнув великою вовчою головою.

Тільки яскравий відблиск лез козачих шабель і було видно. Кошовий, хоч і дещо втратив хист за ці роки, та все одно бився так майстерно, що й годі казати. Юлія з Олексом нічого подібного раніше за все життя не бачили. В наші часи це забуте ремесло.

Було відчуття, наче кошовий перетворився на великий металевий вихор. Не дивлячись на всі свої темні сили, накопичені віками, чорт програвав. Як спробував злетіти - кошовий одним махом відрубав йому крила, як схотів бігти - залишився без ноги. Пройшло небагато часу, а Нечистий був переможений фізично і безсило лежав на землі. Кошовий витер леза об траву, і, вправними рухами швидко зв'язавши дідька, обернувся до них:

- Бачу, дочко, ти знайшла що шукала! - усміхнувся він крізь довгі вуса.

Юлія порожевіла і кивнула.

- А ти, хлопче, знайшов, що хотів?

Звір негативно замотав головою.

- Бачу, ти знайшов дещо краще, - пирхнув свіжо запаленою люлькою козак. І коли тільки встиг прикурити? - Дикун - то хороший камінь, але працює він як батіг для собаки. Твій звір боїться, от і не показує себе. Та в тебе вибір не великий, бо призвичаївся молодший брат до батога, - кошовий всівся на чорта, що тихо скиглив собі під свинячого носа, і, затягнувшись з люльки, продовжив: - Ти повинен або потоваришувати зі своїм сусідом, навчившись жити із ним у мирі. Або залишити звіра тут, а з ним і всі спогади про цей острів. В якому стані ти повернешся додому - вирішувати тобі.

- Що тут вирішувати? Ти ж саме цього хотів, позбавитись прокляття! - упевнено звернулась Юлія до перевертня. Він поклав величезну долоню на дикуна і на короткий час став людиною.

- Але це означає забути тебе! Я не можу... - стримуючи біль і звіра, рішуче сказав Олекс.

- А що робитимеш, як звір не прийме тебе?

- Не знаю... Та я не хочу втратити тебе, і наші спільні спогади про дикуна, печеру, і цей маленький острів, - його тіло було мокрим від поту і дуже гарячим. Обіймаючи парубка, Юлія відчувала, як же йому боляче. Та не від каменю пекло найбільше...

- Ми завжди можемо створити нові спогади там, вдома! Я ж нічого не забуду і обов'язково розповім тобі про все! Просто я більше не маю сил дивитись, як ти катуєш себе кожної ночі! Мені серце карається, що не можу нічим тобі зарадити!

Олекс вислухав її, відпустив камінь на деякий час, замислився, після чого знову торкнувся його і сказав:

- Я вчиню, як ти кажеш. Бо найбільше не хочу зашкодити тобі. Обіцяй, що знайдеш мене!

- Обіцяю! - мов зорі сяяли її очі.

Кошовий, споглядавши весь цей час за ними, курив і погладжував вуса.

Він опустив люльку, відчувши, мабуть, що вони дійшли згоди. Потім розповів їм про ритуал, що приведе їх додому, у власний, реальний світ.

Вони почекали до останньої зорі, щоб Олекс обернувся людиною із першим ранковим промінцем.

Хлопець одягнувся. Після чого вони тепло попрощалися із кошовим. І зробили так, як він їм розповів.

Тоді поряд із ними з'явився дерев'яний різьблений портал. Подібні є на входах багатьох старовинних забудов. Залишалось тільки пройти крізь нього.

Та ніхто із них не хотів зробити перший крок. Юлія боялася того, що буде далі. Олекс, мабуть, відчув її ляк, бо притис дівчину до серця:

- Все буде добре. Я вірю, - шепотіли його губи. Потім він палко і ніжно водночас поцілував її.

- Зробімо це разом! - попрохала вона. Олекс тепло всміхнувся у відповідь. Після того вони взялися за руки і пройшли крізь портал.

***

Козак ще довго дивився туди, де був портал, що зник одразу після того, як ним пройшли хлопець і дівчина. Чорт вже не стогнав, але і пручатись не думав. Все ж добряче козак із ним погуляв.

М'який дотик до плеча змусив отамана обернутися.

- Давно не бачилися, пані.

- Вони впорались? - спитала берегиня.

- Це не мені вирішувати. Я лише розповів їм як потрапити додому.

- Ви правильно вчинили, козаче, - жінка примостилась на корінь дерева, біля якого лежав чорт. - Може і нам варто залишити цей світ?

- Ви так кажете, наче це можливо... - майже без звуку мовив чоловік.

- Все можливо, якщо вірити. Саме так ми і потрапили в цей світ, пам'ятаєте?..

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.