Сухий залишок вічного моря

Кумедно покотився час

Зі столу свят до смітнику.

Ні, певний проміжок лежав,

Підлогу мавши за межу.

Але то був лише шабель

Падінь болючих і різких.

Та навіть в штормі корабель

Не раз здіймається на пік.

Тож важко сталість спадкувати

Тим дням, що змінять те що є.

Звичайно будуть вони схожі,

Та кожен принесе своє.

Так з циклів з череди повторів,

Нових досягнень, гірких втрат

Зміліє наше вічне море

Для археологів в нащад.