Фандом

Леті.

— Леті. Та прокидайся ти!

Хтось нав'язливо намагався розбурхати дівчину, яка не бажала прокидатись. Їй снився напрочуд чудовий сон, де вона разом з сім'єю. вдома. Так тепло та затишно. Але чомусь зник Марко, її кращий друг. За ним зникла і подруга з України. От так один за одним зникало все, що було дорого для неї. Щоками лилися сльози. Як це несправедливо! Чому вони усі кидають саме тоді, коли їй потрібні найбільше. Вона не могла чи не хотіла прокидатись. Але один простий дотик до її тіла вмить викинув із солодкого кошмару.

— Ти що коїш! - дівчина вдарила ошелешеного Кая по обличчю. Від руки зостався червоний слід. Але той все одно усміхався.

— А що ти очікувала? Стогнала тут цілу ніч. А між тим, у нас майже не зосталося часу.

Леті спросоння нічого не розуміла. Як вона сюди потрапила? Хто цей хлопець поряд? І де її мати з батьком? Кай, наче відчував її дезорієнтацію, відповів вже менш сатирично.

— Ти у відеогрі, якщо забула. В нас залишилось, якщо не помиляюсь, три години до світанку. А ми застрягли у підвалі. Дякуючи тобі.

Леті скривилась від звинувачень, але згадала усе, що відбувалось за останні години. Єдине питання - як вона взагалі заснула усередині гри? Але думати було ніколи. Хлопець правий, їм треба вибратись звідси якомога швидше. А звідси це що? Дівчина протерла заспані очі, щоб чіткіше побачити у яких умовах вони знаходяться. Кімната надто холодна, щоб бути частиною будинку. Вона відчувала легкий вітерець, який заходив всередину через мікро шпарини кам'яній кладці. Інтер'єр доповнював картину: брудний матрац, на якому вони з Каєм спали, а поруч розкидані частини тіла…ЇЇ майже не знудило, коли вона побачила руки та ноги, різних розмірів. На деяких ще залишилось не обдертим м'ясо. На інших - гола кістка, вже без м'яса та крові.

Кай тим часом роздивлявся щось через малесеньке віконце у дальній частині кімнати. Леті боязливо підійшла до нього, обхвативши себе руками. Щось їй підказувало, що вигляд не сподобається. Хлопець побачив, що вона підійшла, тому відійшов, відкриваючи зовсім не чудовий вигляд на задній двір.

Пожовкле листя, що лежало на землі в хаотичному порядку. Сірі кам'яні брили, розкидані по всій території подвір'я. Невеликі насипи піску, що ховали під собою глибокі, вочевидь ями. Все це сходилось у єдиний образ - кладовище. Дівчина опустила погляд вниз.

Не дивись. - тихий голос повернув Леті до реальності. Їх очі зустрілись на кілька секунд. Чомусь у них вона бачила невимовний сум та…співчуття? Вони наче вели власний діалог, в якому було уже комфортно.

Кай м'яко поклав руку їй на маківку, погладжуючи. Вона не протестувала проти, тому хлопець продовжував, паралельно замислившись про щось. Дівчина сповзла на підлогу, закриваючи очі долонями. Вона так змучена. Де тут кнопка “Вихід”? Їм не вдасться завершити це завдання. Можна просто вийти з гри? Будь ласка…Емоційне виснаження давало про себе знати. Її погляд наштовхнувся на панель відносин, що завис над Каєм. “1 рівень здобутий”.

І шкала щоразу оновлювалась у більший бік. Невже ця маленька пригода дала поштовх розвитку? Ця думка чомусь не вкладається у голові. Їй хотілося спокою, тягнуло знову у сон. Вдихати морозне повітря було боляче. Можливо, застудилась за той час, що провела тут.

— Гей! Не засинай знов! Я не хочу залишитись наодинці з…

— …з власними страхами? - дівчина трималась з останніх сил.

— Так. Давай поговоримо. Так ти не зможеш заснути та мабуть, дві голови краще за одну мою.

— Добре.

Кай присів на підлогу, борючись з бажанням обійняти дівчину. Вона виглядала зараз так спокійно. Та невинно. Недовго вагаючись, він підсів ближче, обійнявши за талію дуже обережно. Леті підняла очі на нього, підсунувшись так, щоб йому було комфортніше. Її тіло тряслось і не тільки від холоду. Гарячі руки хлопця передавали трохи тепла, допомагаючи зберігати трохи ясності розуму.

— Зведемо усі факти. Що ми знаємо про цю справу? Головний підозрюваний - дворецький. Обстежуючи кухню я натрапив на деякі сліди його звірств: заховані частини тіла людей. Голови та…- він згадав реакцію Леті на кладовище та замовк.

— Продовжуй.

— Частини тіла здаються логічним доказом його провини.

Так. Це явні докази. Але мені відкрилась й інша сторона медалі. Можливо, то будинок грався зі мною абощо, але я зустрів примару хазяїна будинку.

— Містера Баскервіля, котрого вбили?

Кай кивнув. Взагалі у таких квестах поява примари не було чимось дивним. Він знав, що такі персонажі часто бажають допомогти героям.

— Так от. Він мені розкрив одну з сімейних таємниць. Але в обмін на справедливу кару для свого вбивці.

— І що він розказав?

Кай глибоко вдихнув, розпочинаючи повість.

— Коли містер Баскервіль придбав будинок, його дружина Елізабет вже була вагітна. Він був настільки радий. що рід нарешті продовжиться, що ні на хвилину не залишав дружину одну. Виконував будь яке її бажання і будь який час. І майже відразу на їх порозі з'явився високий статний чоловік у одній лише рубашці. За його словами, втративши свого батька він майже не втратив самого себе. І врешті решт залишився на вулиці без гроша у кишені.

— Дай вгадаю: цей чоловік став на службу у нашого пана лише за кров та їжу?

— Це було очевидно. - Кай усміхнувся.

— Тож, з того часу у їх будинку почалися траплятися різні дивні речі. То розіб'ється улюблене дзеркало Елізабет, то безсоння, то періоди ходіння уві сні. Містер Баскервіль дуже стривожився цим, бо дружина вже мала народити. Але все закінчилось трагедією. Дитина народилась мертвою, через що мати…

— Зупинись. - Леті підвелась на ноги, щоб подивитись. що коїться надворі.

Вона кліпнула, побачивши дуже гарну, але сумну жінку з дитиною на руках. Вона ходила кладовищем, а її плаття було все залите кров'ю. Її погляд зачепився за новий об'єкт, котрого тут не було у минулий раз. То була вирита нова яма. А поруч лежав хлопець з білим, наче молоко волоссям. У грудях сильно забилося серце.

— Кай, тобі варто подивитись…

Але той вже дивися, на обличчі закипав гнів. Ліан. Це не може бути правдою. Ні.

Раптово пішов дощ. Це здавалося вже занадто, це як база для кожного напруженого моменту. Але це працювало. З'явилася інформаційна панель перед кожним з них.

“Отримане секретне завдання. Знищити маніяка будь-яким способом та врятувати жертву(1/1). Нагорода: успішне завершення сценарію + секретна нагорода”. Поруч з панеллю з'явився таймер, на якому вже пішов відлік часу.

— Всього лиш дві години…А ми ще тут. - дівчина остаточно розгубилась.

— Не панікуй. Ми впораємось, разом. - Кай впевнено сжав її руку, дивлячись прямо в очі.

— Гаразд. Що до цього віконця? Чи можливо його розбити чимось?

— Пробував, але якби вдалось. вислизнути через нього точно не змогли.

У роздумах Кай знову почав міряти приміщення кроками. Він згадував як би повів себе у реальному житті, але в один момент зрозумів у чому помилка. Авжеж, це всього лиш проекція реальності. А раз так, має бути якась комбінація щоби хакнути гру. Ліан часто розповідав про такі хитрощі на своїх стрімах. Баги від розробників…

— Слухай, ти розумієшся в іграх?

Якби не розумілась, ми не зустрілись. - дівчина застигла, вочевидь також прийшовши до того ж висновку.

- Постій. Я, здається, знаю, що нам допоможе.

Леті згадала недавній стрім якогось супер зіркового стрімера під ніком “press F”. Він проходив квест, єдина цікавість якого була у великій кількості багів. Сама по собі гра була звичайною: знайди те то, розгадай загадку і врятуєш принцесу. Образно кажучи, заводський брак, який був запланований з самого початку. Одним із багів була можливість буквально проходити крізь стіни та бути невразливим для ворогів.

— Тобто, ти гадаєш, що в цій грі є такий самий баг?

— Зараз дізнаємось.

Дівчина всілась на підлогу по-турецьки, майже не дихаючи. Одним із способів заставити гру діяти самостійно є бездійство. Через хвилину має запуститись код на цей випадок. Кай нічого не розумів, але послідкував її прикладу. Через хвилину усі звуки окрім дощу зникли. Дівчина прикрила очі задля більшої концентрації та слухала. Слухала як краплі дощу стукають по черепиці даху, як стікають нижче по спеціальному каналу та нарешті досягають землі. Так пройшло п'ять хвилин. Вона зрозуміла, що оригінала доріжка звучить рівно хвилину та тридцять секунд, після чого звук повторюється і так безкінечно.

Під час цього вона проговорювала команди про себе, уявивши себе “богом” цього місця. Після чого різко піднялась, впритул підійшовши до кам'яної стіни. Із силою стукнула по ній кулаком та…пройшла скрізь. Вдалося! Кай, без слів повторив те ж саме, але його реакція на подібне вже більш виражена. Наче й справді чаклунство… Вони переглянулись, взялись міцно за руки та переступили через стіну.

***

Кладовище

Їх зустрів холодний колючий осінній дощ. Під ногами вже збирались невеликі калюжі, могильний грунт та пожовкле листя. В метрів зо 200 від них лежав хлопець. Краплі дощу намочили його з голови до ніг. Леті не думаючи підбігла до Ліана, змученого та нещасного. Поряд лежав гроб. Невеликий та простий. Але і не дешевий. Хтось роздягнув хлопця у чорний костюм та навіть одягнув туфлі родом з 20 го століття. На ньому лиця не було: біле як молоко личко не відображало ні єдиної емоції. Очі щільно прикриті. Навіть серцебиття не чути. Леті з надією глянула на Кая. Прослідкувала за поглядом та наче не впала до ями. Біля неї стояв той самий маніяк.

— Гарний вечір, чи не так?

— Леті…- тихо покликав хлопець, але було пізно.

Чоловік швидко захватив дівчину за волосся та потягнув за собою. Їй не було боляче. але неприємно. Вона намагалась відбитися, але усе було марно. З її ростом не дотягнутись до цього здорваня.

— Куди ж ти біжиш, моя маленька? Тобі подобаються такі як він? - звідкись у маніяка з'явився ніж, весь залитий кров'ю. Він використовував її наче указку.

— Не роби дурниць. Нам не потрібні жертви. - Кай потроху роби кроки вперед. той час як чоловік відступив.

— Вірно. Вам не потрібен я та мої проблеми. Як не повинен був хазяйці цього будинку. Ця жінка настільки любила Бенджаміна, що ладна була віддати всю себе, лиш би він жив

— .Я розумію з чим ти зіштовхнувся. До речі, як тебе звати?

— Каліпсо. Дякую. що поцікавився. Інші гравці нехтували навіть цим. Але ти мені подобаєшся. як і твоя супутниця.

— Тоді може домовимось? І не прийдеться використовувати силу.

Каліпсо скривився наче з'їв кислого лимона. Його очі налились кров'ю, а на руках повилазили вени. Якщо об'єктивно оцінювати, буде важко тягатися з таким. По силі вони можливо навіть рівні. І це можна дізнатись лише одним способом.

— Як щодо бою без правил в обмін на життя мох супутників?

— Гаразд. Але у випадку програшу їх доля у моїх руках.

Кай стиснув зуби, але кивнув.

Бій розпочався. Леті лежала поряд з Ліаном, злякано витріщаючись на бійку. Вона нічим не могла зарадити. А тим часом, Каліпсо перемагав. Звідкись від знав у який бік буде нанесений удар. Він аналізував Кая з ніг до голови як супер розумний комп'ютер. Непереможний. Через кілька хвилин Кай лежав у калюжі із власної крові. Йому не було надто боляче, але відчуття власної нікчемності лютувало всередині.

Каліпсо поставив ногу прямо на груди хлопця, затрудняючи дихання. Лякаюча посмішка на його обличчі доповнювала образ жорсткого маніяка- вбивці. У леті від страху звело шлунок. Дощ давно скінчився, але пронизливий аж до кісток вітер добивав.

— Здаєшся? - Каліпсо дивився зверху вниз, даючи можливість відчути себе ще більш жахливо.

— Ніколи. - Кай ледве дихав, розуміючи, що шансів у нього один на мільйон. З такого положення майже неможливо вибратися. У будь-якому випадку. цілим.

Це кінець, милий Каю. Виходу немає. Порятунку не чекай.

Щось важке впало прямо з неба на Каліпсо, ледве не розчавивши Кая. То виявився невеликий рояль, ще за часів динозаврів. Він взявся нізвідки та так само зник. А чоловік впав на землю, судячи з усього, втративши на якусь мить свідомість.

Леті закричала, вмить опинившись біля хлопця.

Ти в порядку? Нічого не зламав? - її занепокоєння не мало меж.

Усе гаразд. - Кай кахикнув двічі. коли зробив спробу підвестися. Кров залишилася на землі. Він кинув погляд на розпростертого на землі Каліпсо. Пнув його, щоб побачити реакцію. Той не поворухнувся.

— Нам треба зв'язати його. Скільки ще є часу?

— Півгодини.

— Добре. Тоді я звяжу, а ти приведи до тями малого.

***

Через півгодини час сплив. Леті сиділа поруч з Каєм та Ліаном. На горизонті вже пробивалось сонячне проміння. Небо здавалось схожим на кров. як та, що назавжди всмоктується у кладовищенську землю. Усі дуже сильно заморились за час гри та чекали можливості завершити. Кожен мріяв про своє - що зробить першим, коли повернеться додому.

Повільно виплила інформаційна панель. на якій зазначалось, що цей сценарій пройдено успішно. Трохи нецікавої статистики та у самому кінці їх бали. Виявляється, Леті не зовсім була нубом у грі. Далі з'явилися усі три шкали взаємин з фаворитами. Як і очікувалось, з Каєм у них найбільше всього порозуміння: теплі відносини рів. 1. А найменше..з Ліаном? Але чому?

На ці питання важко було відповісти.

Почав грузити новий фон. Але щось сталось у процесі. Вони опинились у темряві. Якийсь час вони бачили панель завантаження. Потім виплило попередження про помилку.

“НЕ ВИМИКАЙТЕ, БУДЬ ЛАСКА”.

Тривожність наповнила легені Леті замість повітря. Що там коїться у реальному світі?

Через деякий час гра повідомила про вирішення проблем та завантаження продовжилось. Але з'явилось нове: на жаль, ви не можете покинути гру. Після чого з'явилися нові текстури та неоновий напис: “Утопія-сіті”.