Фандом

А там на них чекає нове випробування. Ще здалеку вони могли чути чарівний спів, який кликав до себе. То була чарівна пісня, що передавала сумні думки. Вона розказала про дівчину, що мала розбите серце. але хотіла пожертвувати собою задля спасіння коханого.

Хлопець не відразу зрозумів що до чого та пішов на голос. Він зачарувався. Дівчина з розбитим серцем була Леті. А чарівним молодим хлопцем Каліпсо. Але першою як не дивно прокинулась вона. Хтось наче зняв з неї рожеві окуляри. Та побачила усю картину цілком: Каліпсо стоїть на колінах перед трьома сиренами, які виглядали як найжахливіші монстри із снів. Леті не вагалась, бо на кону стояло життя хлопця. Вона віднайшла віск, який чомусь тут лежав, наче чекав свого часу та підбігла до хлопця. Сирени почали шипіти на неї. Але та безстрашно почала закривати вушні канали хлопця воском та трохи відтягнула від сирен. Одна зі створінь накинулась на неї. Але отримала копняка такої сили, що відлетіла аж до стіни. Інші сирени кинулись в атаку, дивлячись на те, що сталось.

У той час, Леті накинулась на третю та найскромнішу сирену. Та стояла на місці доки її сестри боролись за життя та смерть. Вона просто споглядала. Леті подумала, що та щось знає, тому підповзла до неї, тягнучи поранену ногу. Сирена шипіла, але не нападала. Тому дівчина підійшла впритул, поки не почула голос матері.

Ти повинна вижити. Ти - ключ до виходу. Пам'ятай це, коли буде важко.

Із очей сирени полились кроваві сльози та вона зникла. Усі сирени зникли в одну хвилину, а слідом настала ніч. Наче хтось натиснув кнопку, що командувала погодою. Каліпсо прихилився до найближчої стіни, дихаючи ще важче ніж раніше. Леті відчула страшну втому. Вона хотіла перекинувшись з хлопцем хоча б парою фраз, але заснула. Так само неочікувано, як і потрапила сюди.

***

Ніч пройшла надто спокійно, з огляду на те як проходили останні дні. Коли ласкаве сонечко піднялось достатньо високо, заважаючи спати, Леті прокинулась. Не одразу зрозуміла де саме знаходиться. За ніч, здається, стіни помінялись місцями раз двісті якщо не більше. І тепер вона опинилась у місці, оточеному з усіх сторін стінами. Центр лабіринту? Але яким чином?

Питань ставало дедалі більше, а відповідей цілих нуль. Дівчина пошукала очима Каліпсо, але той десь зник. Тривожно однак. Чомусь захотілося їсти, але це ж гра…

Поїж, якщо тобі так хочеться. - м'який добрий голос звернувся до неї. Але навколо було ні душі. А посеред купи каміння чудесним випадком з'явилася корзина з їжею. Леті недовірливо заглянула усередину.

Виноград, мандарини, хліб та навіть вино? Я точно сплю ще…

Живіт голосно забурчав, потребуючи їжі. Вона присіла, обережно відриваючи гроно винограду. На вигляд звичайний фрукт. Поклала рота, прожувала та майже не задихнулася. Смачно!

— Як тобі їжа? - поряд опинився хлопець, одягнений у все біле, з білосніжним волоссям до плеч. Позаду він ховав штучні крила. голову відразу спала думка про Ікара - хлопця, який бажав літати як птиця. але в результаті надто близько опинився біля сонця…

— Смачно. Скажи, це вже фінал? - вона могла й не питати. сама відчувала якийсь невимовний жаль.

— Цей лабіринт - віддзеркалення страхів. Якщо ти помітила. кожен зі страховиськ не був чимось надзвичайним. І з кожним ти впоралась так чи інакше.

Волосся Леті гойдалось від невеликого пориву вітру. Сонце приємно гріло, але не пекло. Їжа задовольняла її повністю. В неї з'явилося відчуття легкості та спокою вперше за останні дні.

Бери хліб та масло. Тобі ще знадобляться сили. І вино спробуй. Сам бог виноділля тобі передав. - хлопець відкрив кухоль з вином та розлив у дві невеликі глиняні посудини. Вино мало колір густої крові та нагадував про смерть.

— Слухай. Якщо я правильно зрозуміла, то…

Хлопець поклав палець на її губи, закликаючи мовчати. Вона застигла, підкоряючись сама не знаючи чому. Дивилась у відповідь на його погляд, повний якогось божественного осяяння. Слухала переспіви пташок, що весело кружляли у синьому небі.

Вона відчувала себе живою. Просиділа так дуже довго, але потім щось наче сталось. Хлопець різко встав, із сумом оглядаючи усе, що було навколо. Галантно поцілував тильну сторону долоні Леті та полетів. Крила відкрились відразу. Він летів не гірше за птаха, з кожною хвилиною набираючи висоту. Вона знала, що зараз відбувається, тому на очах все з'явились перші сльози. Коли невеликий силует опинився навпроти сонця, вона відвела погляд, щоб не бачити я швидко згоряють штучні крила та падає на землю тіло.

Тоді усе зникло. Лабіринт втратив свої межі, швидко розпливаючись у густому тумані. Лише голоси усе гучніше та гучніше визирали. Голоси знайомих та друзів. Матері та батька. Голоси ігрових персонажів. Та нарешті. її власний, звичайний голос. Лише один із мільйона таких же. Туман заволік собою усе, не дозволяючи побачити навіть власного носа.

Щось підказувало, що треба йти й вона рушила. Повільно та плавно. вона йшла не знаючи куди та навіщо. Але ціль свою вона досягла. Дуже скоро із туману з'явився величезний трон із кісток. А на ньому по-царськи сидів чоловік у дорогому костюмі. В руці у нього лежав напівпорожній бокал з вином. Коли Леті увійшла, чоловік не зрушив з місця, спостерігаючи зі свого трону.

— Хто ви такий? І де Каліпсо?

— Я тут. - із-за трону і справді вийшов хлопець, тільки тепер він виглядав дещо інакше. Наче чужим.

— Вітаю з успішним проходженням гри! Ти мене можеш звати Карло. Я той, хто створив цей віртуальний світ. Я його бог, його творець. А твій улюбленець Каліпсо, на жаль, нереальний. Лиш я і ти - реальні люди.

Якби ця ромова проходила у інших умовах. Леті скоріше за все розсміялася. Але після останніх подій, їй було не до сміху. Її життя буквально перевернулося з ніг на голову.

Я вже казав, що перебуваю тут з однією метою, але ти зробила мене кимось, більш ніж сукупністю коду. - Каліпсо підійшов, пригортаючи дівчину до себе. Вона міцно охопила його руками, бажаючи, щоб він ніколи не полишав її.

— Кай, на жаль, не пережив тестування. Хоч був одним із перспективних гравців. Лиш ви с Ліаном дійшли до фіналу.

Слова впивались у серце наче добре заточені ножі.Через це дихати ставало все важче. Очі наповнилися сльозами, які утворили дві мокрі доріжки на її обличчі. Їй не хотілося слухати. Цей світ не може бути настільки жорстоким: спочатку дає надію, а після вириває її з м'ясом.

Каліпсо м'яко гладив її по волоссю, заспокоюючи. Цей момент стане пізніше для них обох сумним нагадуванням про минуле. Він залишив поцілунок у лоб, повний до цього невідомих почуттів, таких як ніжність, турбота та любов.

У тебе немає вибору і ти це знаєш. Живи у реальності та насолоджуйся кожним прожитим днем. Забудь мене та все, що тут відбулося. Ти - вільна.

Леті не могла більше слухати. Серце переповнювалось почуттями, які неможливо було приборкати. Вона підвелась на носочки, щоб в останній раз отримати насолоду від першого справжнього кохання.

Поцілунок здавався чимось ефемерним та дуже бажаним. Дівчина розпливалась поряд з Каліпсо і відчувала те ж саме у нього. Це не просто поцілунок, це - остання розмова. Останнє прощання. Всього лиш кілька хвилин насолоди, але й ті швидко закінчились. Ледве відірвавшись один від одного, вони переглянулись та дівчина зрозуміла — їй час.

***

Венеція. Міська лікарня.

Леті повільно відкрила очі. Вони болюче реагували на світло. Поруч лунали тихі голоси. Мати? Батько? Вона різко знову відкрила очі, не вірячи, що і справді чує. Підбігла медсестра, зробивши укол. Вона знову заснула. А коли прокинулась у наступний раз, поряд вже сиділа мати - такою її запам'ятала. Дуже хотілося пити, горло сушило. Через деякий час їй дали пити. Слабкість охопила її тіло, але спати не хотілося. Леті попросила ноутбук, щоб хоч якось прогнати нудьгу.

Вона відразу увійшла у свій акаунт на Ютубі, подивившись на дату останнього стріму: рівно тиждень тому. Саме того дня вона пішла разом з однолітками у комп'ютерний клуб. Та гра…Вона раптом згадала, що саме відбувалось. Але без подробиць. Наче хтось почистив її пам'ять, відкинувши непотрібні спогади. Леті почала шерстити форуми у пошуках інформації про Каліпсо. Але нічого так і не знайшла.

Відкинула ноут, дивлячись порожнім поглядом на стелю. Це продовжувалось деякий час. поки на ноутбук не прийшло коротке повідомлення від невідомого адресата.

“Привіт. я живий. З любов'ю, твій Каліпсо”.