Невидимки

Мені сподобався твір! Оригінально представлені невидимки, трете та четверте покоління людей. Гарна спроба розкрити емоції брата та сестри. Мені здалось, що Марта дуже кохала брата.

Хто знає, можливо і кохала, бо ж не хотіла відпускати…

Цікаве оповідання з оригінальною концепцією. Звертає увагу на сучасні проблеми. Велику частину глави "Спогади і третє покоління" займає історія всесвіту, і цей всесвіт мене зацікавив. Особисто я хотів би поринути в цю історію більш поступово - разом із героями оповіді. Але я розумію: якби ви це зробили, то, швидше за все, не вклалися б у 60 тисяч знаків :) Якщо що, це не критика, а радше побажання. Окремо хочу відзначити фразу "З нашими органами все стане корисним" - це топ :)

Рада, що щось сподобалось. Так, в другій главі домінують внфодампи, це проблема. Просто твір написаний за один, останній день подачі. Дуже спішила і не встигла через брак часу все як слід розписати. Так)) «їж, що хочеш, наші органи все перетравлять». От тільки органи — це ще не весь організм, який засвоює і накопичує то все…

Жанр цього твору — антиутопія і щось середнє між кіберпанком та біопанком, оскільки є акцент на біологічному вирощуванні штучних органів і на тому, що головна героїня отримала нове тіло. Крім того, згадується, що агенція дбає про підтримання цих штучних органів у робочому стані. При цьому немає акценту на тому, що це механічна заміна або апарати. Власне, йдеться про 3D-друк органів, і це досить цікаво. Обговорення 3D-друку нині триває майже у всіх сферах сучасного життя — від медицини до будівництва, озброєння тощо. Тому такий елемент прив’язує твір до нашої реальності, роблячи його максимально ймовірним. Друга з цікавих ідей, яка впадає в око, — оцифрування людей із проєкцією в реальному світі. Технічні деталі не описуються, це просто існує. В принципі, це непогано. Ще одним цікавим моментом є опис зброї та характеру нанесення ушкоджень: представники влади користуються справжньою зброєю, тоді як опозиція — її імітацією. І це справді дуже цікаво. Сцени, які викликають емоції: Перша сцена, перша глава — вона доволі важка для сприйняття. Мова чітка, рубана, сцена доволі швидкоплинна. Описи короткі, недеталізовані. Діалоги поділяються на два рівні: ті, що відбуваються між учасниками сцени в реальності, та внутрішній діалог головного героя з його другою особистістю. Особливим відволікаючим фактором у сцені є постійне нагадування про лікарські засоби та дози. Туга головного героя за загиблою сестрою майже фізично відчутна. Це гарно написано і викликає співчуття до персонажа. Його останні слова: «Що ж я наробив?» — викликають закономірне питання: а що ж саме він зробив? Прощання Гарно прописана історія світу. Ця частина глибша й чуттєвіша. Чітко показане протиставлення двох дітей — хлопчика й дівчинки — світу. Те, як вони борються за своє місце, виживають у постапокаліптичному світі, розплачуючись за рішення щодо модифікацій людей. Третя частина - Перевертає перші дві з ніг на голову в позитивному сенсі. Ми отримуємо концентровану ненависть, жаль, нереалізовану помсту, трохи страху та співчуття. Марта — складний персонаж. Вона і любить, і ненавидить свого брата. Любить, бо дозволяє йому чинити з нею те, що їй не подобається. Ненавидить, бо він дозволяє собі це робити. Насправді немає адекватного пояснення тому, що, не бажаючи цих стосунків, Марта їх усе ж дозволяє. Отже, певні почуття в неї є. Чи вони позитивні, чи негативні — інше питання. Але у фіналі вона його ненавидить. Вона ненавидить навіть наслідки цих стосунків. Дуже показово, як вона спершу називає свою дитину «виродком», а потім боїться, що почне ставитися до неї так само, як брат ставився до Марти. Попри всю свою лють, Марта так і не сказала братові про ненависть. Вона змусила його повірити у свою смерть — двічі. Але жодного разу не промовила: «Я ненавиджу тебе. Ти любив мене — і за це я ненавиджу тебе. Ти торкався мене — і за це я теж ненавиджу тебе». Це робить її дуже неоднозначним персонажем. Вона могла вбити брата. Могла розтоптати його морально. Могла сказати іншу дозу ліків, і він би просто помер. Але вона йому допомагала. Вона була з ним до кінця. І в підсумку просто замовчала, наче її справа вже виконана. Якщо подумати, весь цей біль вона понесла з собою далі. Після смерті брата вона так і не висловила йому своїх справжніх почуттів. І тут постає питання: якщо жертва не озвучила, що над нею вчинили злочин, то чи був він насправді у всіх аспектах виключно злочином? Продовження нижче

Фінал Закономірний. Сподіваюся, з цими людьми все буде гаразд. Цікавий момент: антагоністом у творі виступає не корпорація, а персонаж, до якого спочатку автор пропонує читачеві пройнятися співчуттям. Сумнівні моменти: Відсутність Марти під час вагітності, пологів, виховання дитини. Механіка запуску «кубика зі свідомістю» — потрібно було вирвати сталеве око, вручну помістити кубик у западину та прикрити оком. Я правильно розумію? Природа Віртуалв?: звідки вона взялася, хто її утримує? Чи потрібні додаткові технічні засоби, чи вона існує сама по собі? Що сталося з матір’ю близнюків? Технічний момент У першій главі бракує чіткого розподілу між діалогами. Попри те, що в тексті зазначено, які діалоги зовнішні, а які внутрішні, все одно не вистачає візуальних маркерів для їхнього розмежування.

Ні, ну Марта народила і два роки була з донькою. Годувала, виховувала. Любила. Там згадується і погляд дитини під час годування і її долоньки, і все таке. Марта була відсутня два роки, тобто з дитиною все ж трохи, але вона була. Двоголовий вбив матір бо ревнував її до сестри. Як саме вбив я не згадувала. Марта тоді ще алібі йому вигадала і прикрила перед поліцією. Ну про діалоги так, аби ж був курсив. Думала робити окремі відступи, але тоді б чи не став би текст хаотичним? Але така проблема є.

Я б запропонувала глянути в свому тексті, як я це робила з лапками, але ви одразу відкинули варіант... Тож хай буде курсив

Так, погоджуюсь що Марта неоднозначний персонаж. Так і є. І звичайно вона мала б вбити того, хто зіпсував їй життя, вбив її матір і взагалі поскудно повівся. Але! Вона з ним з дитинства. По-перше, вона його боїться і цей страх глибоко в ній, він то переростає в параною, то сублімується на доньку, але це все — її страх до нього. Бо якщо він її розкусить, то їй буде тільки гірше. Це те саме, коли жертва абюзера живе з ним життя і закриває очі на всі його злочинні дії до неї, чи, навіть, дітей, якщо такі є. Жертва звикає що це така собі норма, ну а як інакше, якщо так було все життя. Ну і попри закон, який би захистив жертву, жертви досі піддаються хейту. Та і докажи, що тобі це не подобається, якщо ти це все життя терпиш. Короче, я знаю багато історій, в яких органи поовосуддя звинуватять саме жертву. Та і сама вона не до кінця сформована як особистість. Ну але так, я мало уваги приділила цьому в тексти, це абсолютно мій косяк. Треба було більше розписати, заглибити читача у внутрішній світ героїні, щоб точно було ясно чого вона його одразу не вбила. Хоча все ж я писала, що вона навіть алібі вигадала для нього, коли він вбив їх матір, бо тупо боялася. Як вона вже за себе постоїть?

Ну за себе вона постояла, зрештою. У ту мить коли він з перебитим хребтом, і її свідомість майже витягнуто з нього... Хіба вона не має шанс сказати щось таке, на що він фізично не зможе відповісти? Тобто піти не почувши відповіді, Це не органи правосуддя... Це прямо ціла наука загалом, обов'язкова до вивчення, як підгалузь кримінального права, Кримінологія, наука про жертву...

Тобто, їх навчають цього

Вона ж наче і так побажала горіти в пеклі. Чи що саме? Свою ненависть до нього вона показала у спогадах. Вона думала вбити його раніше насправді, але вже коли була в ньому. Просто не було слушної нагоди. Мало б бути так, щоб хтось з невидимок дістав її свідомість з нього. А так який сенс їй вмирати разом з ним за будь-якої слушної нагоди? Так, вона б могла вбити його, коли повернулася. Але вона ж теж не всі вдома. Куди їй повертатися? До доньки вона боялася повернутися, тому залишила її. Тобто ну там параноя, яка затуманила свідомість: вона може нашкодити донці, краще залишити її. Вбий вона брата (одного з небагатьох Зрячих — важливих для Агенції людей) її б точно розкрили. Арештували чи ні хто зна, бо і вона Зряча, але б вже тримали під суворим наглядом точно. Патова ситуація. А вона терпіла. Тому я і написала в анотації — «сумнівні герої, які приймають сумнівні рішення»

Дуже оригінальне оповідання. Трохи жестякове з тим інцестом.... але дуже багатошарове. Отже невидимки існують у віртуалі, а фізичні тіла в реалі це як їхні аватари.... Хммм... Цікаво, віртуальна реальність навпаки :) Дві свідомості в одній людині це цікавий момент. Показує наскільки Двоголовий був одержимий сестрою навіть після її смерті. Корпорація яка намагається всіма можливими методами зробити реал кращим, і невидимки які зрозуміли, що віртуал легше змінювати ніж реальність. Ну, це одне з кращих оповідань, що читав. Дякую та успіхів в конкурсі.

Дякую)