Донецький
Михайлович піднявся з тостом першим:
— За донецькі терикони! — він одним махом вкинув в себе чарку самогону і одразу ж закусив бограчем.
Взагалі, він був найтихішим персонажем в нашій групі: говорив мало, а якщо й починав розмову, то завжди за донецькі терикони. Світлана розповіла мені по секрету, що він ще в чотирнадцятому втратив сина, все на тих же териконах, і навіть тіла не зміг забрати. Я дивився на нього через стіл і бачив як в його очах віддзеркалюються вечірні Карпати. От тільки Карпатами вони були для мене, він же ж бачив дещо зовсім інше. Складана чарка дійшла до мене і я піднявся для тосту, мимохідь зауваживши, що всі інші говорили свої сидячи. Я поглянув прямо в очі Михайловичу:
— За донецькі терикони!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!