Кольоровий. Оливковий
Нарешті гори лишились позаду, а з ними кривава і безглузда війна без переможців, смертельна пустеля, що здавалась безкрайньою і сонце, яке випалювало саму душу. Десь далеко попереду, на іншому боці долини, що постала переді мною, буяла зелень. А зовсім поряд, рослинність мала світлий-світлий, ніжний, оливковий колір. І, якби мене зараз спитали, як виглядає життя, перше, що я сказав би: "Воно оливкового кольору, ніжне і тендітне, немов зараз зникне, розчиниться в повітрі. Але, разом з тим, неймовірно сильне і здатне протистояти будь-якій негоді."
Я став на самому узліссі, оглянувся на юхтові гори, що здіймалися за моєю спиною, глянув на яскраво-жовте, але вже життєдайне сонце, перевів погляд на темно-синє небо, в якому все ясніше було видно віддзеркалення океану. І вирушив крізь оливкове море, до зелених глибин вікового лісу. З моїх зблідлих, колись смарагдових, а тепер оливкових, як це листя, очей, покотилася перша в житті сльоза... сльоза щастя...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!