Квартира № 27

Квартира № 27.

Подалі від лікарень, шкіл, садків.

Ні парків тут немає, ні городів, ні рядків.

Люблю сидіти я в поліції, в начальників.

Лиш маю я розмови з братом,

Який працює у нічні медбратом.

Щоб сина він до праці скорш привчав

Й багато перед Дядьком не скавчав!

Я був колись і сам таким —

Амбітним, чесним, чортзна-ким…

Хотів служити я у кібервійську,

Тож поступив та вчив — тихенько — я російську.

Мене манили петербурзькі ночі,

Про них я мріяв ледве не щоночі:

Як я приїду з Пітера сюди, під Київ,

І поліцаїв цих я викину в помиї.

Я памʼятаю: Борю, лютий, Москворецький міст.

11:31… вже роки три, як знову путінський режим.

Якщо життя я кращого жадаю,

то, повернувшися під Київ, — ніц я не бачив та не знаю.

Мій брат теж дещо знав.

Він звик, що в ФСБ, у слідчій групі,

там наш товариш виступав…

А потім, через пару років, той пропав.

Зате я там на цю квартиру назбирав.

Казали, що я петербурзька криса всі сусіди.

А що мені? Я лиш інформував

Ну й деколи вивчав — тихенько — ціаніди...

Про це триндять і досі всі сусіди.

На жаль, не склалася карʼєра, як хотілось,

Бо там, у Наддєржаві, і так багато «отравілось».

Сказали: «Єдь назад, хохол і трус!»

Відтоді у поліції влаштОвував я вічний землетрус.

Працюю. Як пітьма все поглинаю.

Винен чи не винен — за розпорядженням усіх сажаю.

Аж ось взяли мене та й скоротили…

Та ж не біда!

Й новенькі люди, «не з системи», голодніли.

Сиджу з Юрком у відділку: їмо ми тюльку, чарку.

До неї — баби, та за могорич знов сварки.

Натирив я при обшуках вже досить антикварки!

Подалі від лікарень, шкіл, садків…

Я повертаюся в квартиру 27.

І пусто так, подекуди самотньо.

Відшиє Галька матюком — художньо.

В квартирі, що навпроти,

Ці «кровосісі» знов сварились.

Сварились, а потом любились.

І за Миколу, сина, голосно молились.