Старі слова минувші

Наступає ранок,

Я прокидаюсь...

І мої думки починають вже тоді мене катувати.

Твій голос, посмішка та очі...

Вони мене так ваблять,

Але обійняти тебе не має в мене змоги.

І хочеться кричати що є сил.....

Певно все-таки кохаю, люблю.

Але всі шанси прогавлені давно,

Чи буде ще бодай одна розмова?

Я дуже хочу... Але краще змовчу.

Прожити так мало й про щось жалкувати...

Я можу.

Де зробила не той вибір,  

Вже не є важливо.

Може краще було б інакше?

Може гірше,

Хто там знає...

Так чи інакше залишається надія та віра.

Та чи зможуть вони врятувати?

І в останні хвилини мене не покидати...