Первоначало

Було це так давно, ще світ не був тим світом,

Який побачить зараз кожен на Землі.

Лиш хвилька проминула після сплеску світла –

І він стояв німий здивовано в імлі.

Тоді з’явилась я. І ти в той час з’явився.

І в бурі вогнетанцю ми в життя злились –

У полум’я. Воно розпалося на іскри –

І тисячі мільйонів іскор впали вниз.

Хоч влучили не всі, та деякі упали

У душі люду – й тих митцями нарекли.

Такий був твій їм дар, бо звався ти талантом.

А мій – любов до праці й воля до мети.

Лише у цей момент з тобою вниз зирнули.

Поглянувши на них, тоді пізнали, хто ми.

Я – мрія, ти є хист, і разом ми пірнули

У вир людських поем, пейзажів і симфоній.

Один митець сказав: «Спочатку було слово»,

Бо його хист не знав про нас – батьків своїх.

Нехай, пробачим. Та для існування мови

Спочатку був талант і мрія поряд з ним.